За цей час противник неодноразово намагався знищити їх мінометним вогнем, артилерією, дронами та піхотними штурмами, повідомляє Військова частина 3045 Національної гвардії України.
Попри постійний тиск, нацгвардійці не лише тримали оборону, а й нищили ворога в ближніх стрілецьких боях та допомагали іншим підрозділам.
На позицію вони заходили втрьох — разом із побратимом на псевдо «Музикант».
Добре продумане маскування дозволяло довгий час залишатися непоміченими. Окрім спостереження і розвідки, бійці брали участь в евакуації поранених.
Виводити виснажених і травмованих військових доводилося під обстрілами та постійним наглядом ворожих безпілотників. Згодом росіяни виявили укриття — і тоді оборона перетворилася на безперервне випробування. Під час одного з боїв Музикант зазнав поранення, його змогли евакуювати. Текіла і Повар залишилися на позиції вдвох, а невдовзі всі шляхи відходу стали недоступними.
Побут був гранично простим і суворим: мінімум речей, чіткий розпорядок і постійна пильність. Поки один чергував, інший намагався відпочити або приготувати їжу. Воду набирали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, аби не видати себе дронам. Іноді темряву й холод окопу розганяла окопна свічка — кілька хвилин тепла і світла серед війни. У моменти, коли здавалося, що виходу немає, бійці молилися — і це давало сили триматися далі.
«Найважче — мінометні обстріли. Ми вижили завдяки дисципліні та взаємній підтримці. На позиції критично важливі вода, боєприпаси, медицина і напарник поруч. Коли ставишся до побратима, як до брата, можна витримати дуже багато», — розповідає «Повар».
Він підписав контракт із Національною гвардією одразу після строкової служби. Майже пів року поруч із «Текілою» вони тримали оборону, підтримуючи один одного думками про родину і відповідальністю за життя напарника.
«Під час обстрілів можна втратити все, тому запас води, ліків і їжі — це питання виживання. А вистояти допомагали думки про рідних. Я знав: колись діти запитають, що я робив, коли почалася війна. Саме це не дозволяло здатися. Ми стояли заради своїх близьких і своєї землі», — каже гвардієць.
Зв’язок із сім’ями підтримували рідко — через радіостанцію командира, яку той прикладав до телефону. За час оборони обидва неодноразово зазнавали контузій, а сутички з ворожою піхотою нерідко переходили у справжні дуелі, де вирішальними були швидкість реакції, точність і підготовка. З кожного такого бою «Текіла» і «Повар» виходили переможцями.
Лише нещодавно ситуація дозволила провести ротацію. Під вогнем до позиції прорвалися побратими, які змінили незламних оборонців. Виснажені, але нескорені, вони повернулися до своїх.
Попереду — відновлення і передача бойового досвіду іншим. Бо у війні вирішальне значення має не лише зброя. Усе тримається на людях — сміливих, витривалих, відповідальних і добре навчених.
