Не знаю, чия це була ініціатива на самому початку. Чи то самих високопосадовців, чи то їхніх запопадливих та улесливих підлеглих. Але той факт, що наші керівники люблять називати себе неіснуючими титулами, запереченню на підлягає. Бо немає в українському законодавстві такої посади, як «мер».
Були колись перший секретар міськкому КПСС, голова міськвиконкому, потім голова міської ради, потім міський голова. А «мера» не було ніколи. В жодному законі, в жодній постанові, у жодному рішення чи розпорядженні. А тепер відкрийте новини і почитайте купу повідомлень, де згадуються «мери» українських міст. Навіщо це їм? Чим їм погано бути «головами»? Скажете, що так коротше і зручніше? То чому тоді ви не зазиваєте президента «презом»? Хоча інколи і дуже хочеться? Так само не витримує критики посилання на європейські традиції. Бо традиції у нашого начальства зовсім не європейські, а навпаки. І слова «мер» та «губернатор» прийшли до нас зовсім не із Заходу, а із країни-агресора. Саме там у дев’яності роки минулого століття почали обирати «губєрнаторов областєй», що для грамотної людини звучить безглуздо — губернатор може бути в губернії, а не в області! Але кого і коли у них, та й у нас, зупиняла безграмотність? Бо ж і у них є Пєтєрбург як центр Лєнінградской області, і у нас є Кропивницький як центр Кіровоградської області. Та повернемось до «губернаторів», яких офіційно у нас ніколи не було і немає. «Губернаторами» почали називати самі себе голови обласних державних адміністрацій майже одразу після введення цієї посади, на яку в нас не обирають. На неї призначає президент. І саме ці призначенці, яких ніхто не обирав, вирішили називатися за прикладом к»ц»пів — «губернаторами». І всі услід за ними почали так казати — від секретарок аж до самого президента, тодішнього і наступних. Так хотілося бути схожими на к»ц»пів!
Пригадую, як гордо називав себе «губернатором» Микола Сорока, новопризначений головою облдержадміністрації у Рівному. Скільки сотень разів я виправляв кореспондентів наших газет і телебачення, які теж почали «мерити» і «губернаторити»! Успіх був частковий і недовгий. Аж занадто нашим людям подобаються неіснуючі назви і титули! Подумав було, що це не лікується. Аж раптом все змінилося. Після нападу к»ц»пів у наших обласних очільників якось одразу зникло бажання самоназиватись «губернаторами». Це миттєво зрозуміли їхні підлеглі, після чого ті «губернатори» зникли з інформаційного простору ніби їх і не було. Занадто вже від цього титулу смердить ворогом. А чи треба було чекати війни, яка, може, тому і почалася, що ворог бачив, як наші керівники невідомо навіщо називають себе на їхній манер, ігноруючи офіційні титули? Значить, хотіли бути як «к»ц»пи! Але це лише половина справи — треба ще тих «мерів» кудись подіти. Заздалегідь, аби запізно не було!
