Нинішня весна відрізняється від минулої хіба що тим, що наш всенародно обраний змінив маршрут своїх закордонних поїздок. Заручившись у минулі роки гарантіями безпеки від Зімбабве, Антильських островів та ще кількох десятків екзотичних країн, які нам відчутно допомагають відбивати ворожі атаки, наш президент вирушив до арабських країн, які ще не всі підписали з ним документи ціною у папір, на якому вони підписані. На це можна було не зважати — куди він лише не їздив упродовж останніх чотирьох років демонструвати свої неголені щоки! Яка різниця? Але після того, як президент завітав до Сирії, мені почало щось пригадуватись. Авжеж! Саме до Сирії відправляли пів століття тому українських хлопців, призваних до війська. У Москві їх перевдягали у цивільні костюми з чужого плеча, садили у літаки і везли до Дамаска. Там вони міняли згадані костюми на форму сирійського війська і, таким чином «замаскувавшись», воювали разом з арабами чи замість арабів проти «ізраїльських агресорів». Тих, хто залишався в живих, за два роки знову перевдягали у ті самі костюми і повертали додому, взявши розписку «про нерозголошення». Звісно, забирали цих хлопців не в українську армію, якої тоді ще не існувало, але що це змінює? Хлопці ж були наші! І ось тепер ми знову у Сирії! Поки що лише в особі Володимира Зеленського. Хто знає? Може, цього разу не обійшлося лише підписанням нікому не потрібних папірців та спільними світлинами? Може, знову хтось у когось перевдягнеться, аби допомогти у війні? А може, це просто мої фантазії, які важать приблизно стільки ж, скільки обіцянки нашого президента? Коли йому можна, то чому мені не спробувати знайти у нашій політиці «сирійський слід»?
