На вході – обов’язковий інструктаж із техніки безпеки.
Без захисної каски та протигаза у сумці на територію заводу не пустять. Такий комплект мають при собі всі працівники.
А при в’їзді завжди чатує охорона.
Територія достатньо велика, тож пересуватися нею краще автобусом. Підприємство має 9 основних цехів та 18 допоміжних.
Пішоходам дозволено рухатися тільки по спеціальних доріжках.
Екскурсію веде Володимир Коваленко, головний інженер заводу та перший заступник голови правління.
“Серце” заводу – цех аміаку-2, адже цей газ потрібен для виробництва практично всієї продукції заводу: від аміачної селітри до азотної кислоти.
Білий коридор слугує переходом з адміністративної будівлі на виробництво.
Раніше роботою агрегатів керували із цього пульту.
Нині він більше нагадує музей.
А це вже сучасна апаратура, за якою цілодобово сидять оператори.
Техніка безпеки – само собою, але й ікони не завадять. Працівникам спокійніше.
Довжелезний компресорний цех. Доки завод стоїть, тут панує незвична тиша.
Газгольдери – металічні резервуари для накопичення і зберігання газу.
На перший погляд система здається аж занадто складною, однак для головного інженера – це відкрита книга. “Коли я вперше після випуску з київського політеха потрапив на велике підприємство, то мене це теж сильно дивувало. Я питав у колег, невже є хтось, хто знає, куди веде увесь цей “мільйон” труб? А у відповідь чув – “зачекай, невдовзі і ти знатимеш”, – сміється Володимир Коваленко.
Повсюди таблички з попередженнями.
З новим обладнанням сильно контрастує будівля старого цеху, давно виведеного з експлуатації. З часом “Рівнеазот” планує її знести.
Середня заробітня плата на підприємстві – 5830 гривень. Усього тут працює майже 3700 людей.
Здається, що сходи тут наче лабіринт.
Цех з виробництва неконцентрованої азотної кислоти
По таких трубах поступає повітря
Ще один старий пульт управління
А оце – новий
Деякі труби “Рівнеазоту” мають понад 150 метрів заввишки
Для перевезення добрив та іншої “хімії” використовують залізницю.
Розповідають і кумедну історію. Років 12 тому на завод приїджав тодішній президент України Леонід Кучма, особисто заклав камінь у фундамент нового цеху з виробництва карбаміду. На згадку про цю подію навіть виготовили спеціальну табличку, однак до наших днів вона не “дожила” – вкрали.
Ще кілька кадрів з території заводу. Без людей вона виглядає пустельною.
До речі, загадковий білий порошок, який в середу вранці випав на Боярці та мікрорайоні Ювілейному, не з “Рівнеазоту”, – запевняють головний інженер та керівник підприємства. “По-перше, завод стоїть – у газовій трубі заглушка, тож виробництва ніякого немає. А по-друге, відстань до міста – аж 12 км по прямій, це надто далеко”.
Сірчану кислоту уже не виробляють, адипінову теж – бо сировина-бензол для її виготовлення коштує дорожче, ніж кінцевий продукт. Та на відміну від сірчаної, технологічний процес адипінової ще можна буде запустити, адже все обладнання у повному порядку. Його просто тимчасово законсервують, доки на ринку не з’явиться потреба у цій хімічній речовині. А поки що скоротять близько половини з 283 працівників цього цеху.
Тим часом великі надії покладають на осінь, коли сільгоспвиробники почнуть готуватися до нового сезону. Можливо, ситуація на ринку міндобрив ще зміниться на краще і завод знову запустять, – додає керівник підприємства Михайло Заблуда. Поки що вартість аміачної селітри є нижчою за вартість газу, що потрібен для її виробництва.
До речі, за перші три місяці з початку року “Рівнеазот” виробив понад 300 тисяч тонн мінеральних добрив. А після цього, 2 квітня, зупинився.
