Минулого тижня Генрі Марш на запрошення рівненського лікаря Валентина Піонтковського приїхав до Рівного, зустрічався з працівниками обласної лікарні. Розмова була радше мотиваційною для рівненських медиків. Навчатися у британського нейрохірурга ті поки не можуть. Втім, охоче підписували книги п. Марша, яких в Україні вже вийшло дві, та розповідали, що його «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» — неначе про них самих. Генрі Марш після зустрічі з рівненськими медиками відповів і на кілька запитань «РВ».
— Ви сказали, що вражені рівненською обласною лікарнею. Незвично чути це від лікаря з Великобританії…
— Був у багатьох українських лікарнях, тому знаю чудово про стан медицини в Україні. А тут дуже чисто та охайно. Знаю, що недавно деякі відділення були відремонтовані й лікарі навіть давали власні кошти на це, що є похвальним. Спеціалісти лікарні, на перший погляд, хороші, обладнання також виглядає непогано.
— Є хоч найменша можливість рівненським нейрохірургам навчатися у вас?
— Я вже не працюю повний робочий час у Лондоні, проте досі навчаю. Молоді нейрохірурги можуть пройти шість тижнів інтернатури у моєму лондонському відділенні, ми зможемо навіть їм компенсувати деякі витрати, але небагато. Проте інтерни повинні мати бездоганну англійську, аби добре розуміти, про що йдеться в операційній. Бо лише спостерігати без розуміння мови — марне витрачання часу. Люблю також повторювати, що навчитися робити операцію можна за три місяці, а три роки потрібно, щоб навчитися, коли саме цю операцію потрібно робити, і 30 — щоб знати, коли не робити.
— Проте ви також оперуєте і в Україні…
— Навчання у львівській клініці залежить не так від мене, як від моїх колег зі Львова. Але я впевнений, що це можливо. Для мене, чия кар’єра підходить до завершення, одне з основних завдань — вчити молодшу генерацію нейрохірургів. Хоча значно простіше самому оперувати, аніж стежити, як це робить асистент. На жаль, в Україні є проблема з тим, що професори не хочуть ділитися своїми секретами. Думаю, це тягнеться з часів СРСР, але цьому потрібно покласти край. Бо йдеться про життя та здоров’я пацієнтів. Також важливо, аби лікарі постійно збиралися, дискутували і критикували одне одного — це краще для безпеки хворих.
— Вас не просили проводити операції і в Рівному?
— Ні. Але я й не хотів би розпорошуватися. Роблю небезпечні нейрохірургічні операції, в яких дуже важливим є післяопераційний догляд, тому коли я оперую, мені потрібно знати людей, з якими працюю. Загалом я був би щасливий оперувати у Рівному, але практично — не впевнений, що це можливо. Я приїжджаю в Україну 25 років і полюбив її, незважаючи на всі проблеми. Тутешні лікарі працюють у складних умовах, і я вражений їхніми результатами. Сподіваюся і надалі сюди приїздити, поки буду потрібним.
— В Україні медицина — погано фінансована галузь. Оскільки співпрацюєте з українськими лікарнями та медиками давно, можливо, бачите вирішення цієї проблеми?
— Фінансування медицини напряму залежить від економічної ситуації в країні. Гроші не ростуть на деревах, а Україна, окрім того, що небагата, ще й втягнута у війну. Оскільки економіка не надто сильна, не можна очікувати дуже хорошої й дорогої системи охорони здоров’я. У цей момент, що вам потрібно робити, — це намагатися працювати якомога ефективніше. Міністерство охорони здоров’я пробує зробити систему ефективною, але зустрічає великий опір медзакладів та лікарів. Один із шляхів вирішення фінансової проблеми також — приватно-державне партнерство.
— Можливо, варто було б узаконити оплату медичних послуг у лікарнях?
— Залишиться проблема з бідними людьми, а повинна бути соціальна рівність. Ми маємо таку ж дискусію у Великобританії, хоча уряд витрачає у тисячі разів більше коштів на медицину, аніж в Україні. Фінансування галузі охорони здоров’я залежить від податків. Американський політик XVIII ст. Бенджамін Франклін сказав: «У житті неминучі дві речі — смерть і податки». Хочете мати меншу смертність — вам потрібно платити більше податків. А це проблема політична. Особливо в Україні, де влада все ще дуже корумпована. Якби я був українським платником податків, я б, мабуть, ставив питання, чому маю платити податки, якщо вони йдуть у чиїсь кишені, а не на вирішення проблем.
— На вашу думку, українські лікарі, отримуючи офіційно невисокі заробітні плати, можуть бути не втягнуті у корупцію?
— Не вважаю «подяки» лікарям корупцією. Навіть у нас в Англії лікарям дають алкоголь, шоколад, троянди і гроші (сміється. — Ред.). Дуже важко в Україні бути лікарем і прожити на зарплату, яку платить уряд, але щоб не стати справжнім корупціонером, лікарі повинні мати високі моральні принципи. Головне для лікаря — бути чесним із собою. Зокрема, це допомагає вчитися на своїх помилках та вдосконалюватися.
З малою корупцією ще можна миритися, але не з тим, як ті, хто на верхівці влади, крадуть мільйони гривень з українського бюджету. Не вважаю великим злочином, коли лікарі резонно просять за щось заплатити. Але, як на мене, в Україні потрібно раціоналізувати систему медичних закладів і зробити її ефективнішою. У вас забагато лікарень.
