Їх 660 — мешканців села Пугач Сарненського району. Рік у рік, незалежно від пори року, кожного з них, старого і малого, жінку і чоловіка, заможного і бідного щодня єднає одне — де роздобути хоча б кілька літрів чистої води. З якої можна і їжу зготувати, і попити без шкоди для здоров’я. Натомість у більшості випадків мешканцям села, які не мають часу чи здоров’я податися з бідоном по воду щонайближче кілометра за три від своїх осель, залишається одне: очікувати на привозну питну воду сумнівної якості, яку теж доводиться виборювати, вистоявши у черзі.
… У вівторок село Пугач жило звичним життям. Запилені вулиці, поодинокі зосереджені мешканці з пет-пляшками, бідонами і відрами, «спрагле» мукання худоби і прив’ялі садки та городина. — А що тут дивуватися, — перехоплює погляд журналіста 64-річна мешканка села Віра Коваль. — Ми ж город не поливаємо, сподіваємося лише на дощ. Тут аби водою на все інше запастися — одній лиш корові треба на день зо три-чотири відра води. Окрім того, треба ж і попрати, підлогу вимити, самим помитися. З цим ще якось можна вийти із скрути, якщо наносити води з озерця, що за півкілометра від хати. Але як бути з чистою водою? Залишається або брати відра у руки і знову ж таки прямувати за кілька кілометрів, або чекати на водовозку. Коли вона приїде та наповнить водою наші криниці. Адже вже котрий рік нас забезпечують водою саме таким чином. Приїхали, злили воду в криниці, а ми вже вичерпуємо її звідти. А була ж колись вода в криницях не привозна, а з-під землі, чиста-чиста. — Тут ще варто згадати, яку саме воду нам привозять, — додає мешканець села Василь. — Якщо раніше автоцистерна, що доставляла нам воду, використовувалася лише для цього, то тепер її використовують і для поливання дороги в кар’єр. Тобто в цистерну заливають то технічну воду для поливу, набрану з першої-ліпшої водойми, а то питну воду із свердловини. При цьому без жодної промивки цистерни та її дезінфекції. Набереш такої води у відро, а за якусь годину в ньому вже осаду на кілька сантиметрів. І мусиш її пити, бо іншої нема. Та нам, дорослим, ще так-сяк. Але ж ту воду п’ють і діти, і по домівках, і в дитсадку. І найгірше — сподіватися, що все зміниться на краще, не доводиться. Вже який рік і хто лише не обіцяв нам прокласти до села водопровід, але нічого з того не виходить. Навіть незважаючи на той факт, що на мальовничому озері Залив, розташованому всього за кілька кілометрів від нашого села, як подейкують, любить відпочивати, а інколи і приймати Президента голова облдержадміністрації Микола Сорока. Мешканцям села й справді обіцяють провести водопровід вже не перший рік. Обіцяють у районі та області, обіцять керівники залізниці та депутати. Але завжди щось складається не так, обіцянки десь губляться між відомствами, установами та окремими керівниками, а пугачівці знову і знову залишаються без водопостачання. Наприкінці минулого тижня про єдине село Рівенщини, позбавлене питної води, як новину для себе, дізнався і начальник головного управління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації Микола Красько. Його подив межував з обуренням. Мовляв, як таке може бути, щоб воду в село привозили бочками, привозили не десь у зневоднених полях південних областей, а у нас. Відтак Микола Красько пообіцяв особисто виїхати на місце, зібрати всіх причетних керівників і вирішити проблему раз і назавжди. Тим більше, що керівництво Львівської залізниці начебто готове виділити на спорудження водогону до Пугача 700 тисяч гривень. В усякому разі про це поінформував Миколу Краська заввідділом з питань НС Сарненської райдержадміністрації. Тим часом Василь Шіпко, голова Клесівської селищної ради, до якої належить і село Пугач, налаштований менш оптимістично: — Я також чув про ті 700 тисяч гривень. Восени у нас був Микола Сорока, керівники різних структурних підрозділів, а також головний інженер Львівської залізниці Володимир Кисильов. Коли зайшла мова про водозабезпечення мешканців Пугача, саме Кисильов і сказав, якщо залізниця і зможе виділити на це якісь гроші, то хіба що тисяч 700 і не більше. Але ж це були просто слова! Та й навіть якби залізниця виділила такі гроші, їх не вистачило б. Адже найближчі запаси води розташовані від Пугача за 8 кілометрів — це свердловини біля озера Сомине. І щоб прокласти звідти водопровід, знадобиться щонайменше 2,5 млн. грн. Набагато дешевше було б тягнути водопровід з Клесова, але й на це грошей немає. Є лише одні обіцянки та марні сподівання.
