Такий рекорд з листування з владою встановила одна рівенська сім’я, так і не вирішивши своєї проблеми. Загалом скаржників у місті щоразу стає набагато більше — торік, приміром, таких невдоволених було 240.
Однак така кількість скарг та звернень міську владу не насторожує, головне — їх суть і можливість задоволення. Якщо дехто відчуває жагу сутяжництва, то скільки б йому не відповідали усілякі інстанції — чути нічого не хоче, пише знову й знову і ходить на прийом до міського голови. Не секрет, що у сталій масі скаржників є люди з психічними захворюваннями, і ніхто, навіть міський голова, не застрахований від їхніх домагань. Як повідомив начальник відділу звернень громадян міськвиконкому Сергій Марцинюк, останнім часом збільшилася кількість звернень з пільгового протезування зубів та із земельних питань. Із соціального забезпечення заяв поменшало, а щодо субсидій взагалі не було. Відсоток задоволення скарг невисокий, 35%, але стабільний і такий, як у сусідніх обласних центрах. Кількість повторних звернень з одного й того ж питання із 87 позаторік зменшилася до 47 торік, однак деяким рівнянам, яких уже знають особисто міський голова, усі його заступники та начальники управлінь, доводиться нескінченно відповідати одне й те ж. Найбільше зараз полюбляють писати в Адміністрацію Президента та у Страсбург, до Європейського суду. Але ні з Києва, ні зі Страсбурга спеціально не їдуть посланці розбиратися, чому такій-то громадянці досі не замінили газову колонку, а іншій не протезують безплатно зуби. — Якщо заявник з першого разу одержав повну і вичерпну відповідь на свій лист, яка не обов’язково означає бажане для нього вирішення питання, то, згідно із законом про звернення громадян, міський голова може не розглядати повторну заяву від того ж громадянина з того ж питання, — каже п.Марцинюк. — Тоді скаржники пишуть в Адміністрацію Президента, звідти вказівка розібратися й дати відповідь через обласну раду надходить до нас. У Рівному є сім’я, яка торік 40 разів скаржилася, з них 30 разів — в обласну раду, 10 — у міську. З 1988 року Віктор Чайка вирішує житлове питання ще однієї громадянки. За роки, що минули, їй пропонували 12 різних квартир у різних частинах міста, однак жодна не влаштовувала пані, тож вона, образившись, написала у Страсбург. А одна вічна скаржниця домоглася, щоб управління житлово-комунального господарства за свій кошт обгородило сіткою її двір. Вдячності вистачило на днів три, потім прибіг розлючений сусід і, незважаючи на заслін у приймальні, мало не побив міського голову в його робочому кабінеті за ту сітку. Зважаючи на такі факти, міський голова вирішив більше не йти на поступки, а радити скаржникам вирішувати конфліктні ситуації через суд.
