У багатьох серіалах герої втрачають дітей і пам’ять. Персонажі детективів регулярно забувають, хто вони і звідки. Але фантазії про амнезію далекі від реальності. У Києві в неврологічні й нейрохірургічні відділення лікарень регулярно поступають пацієнти, які втратили пам’ять.
Удар долі — не причина — Думка про те, що людина здатна забути власне ім’я і минуле життя, будоражить фантазію, — вважає психіатр Марина Радченко. — Однак сюжети, в яких хто-небудь втрачає пам’ять через сильні переживання — видумка. Свідомість справді здатна відгороджувати себе «від перевантаження» і витісняти нестерпні спогади. Однак при цьому випадає визначена подія або період життя, але не все минуле. Якщо ж людина в шоковому стані забуває, хто вона і звідки, такий стан минає через кілька днів. Так що тривалі порушення пам’яті завжди пов’язані з враженням мозку. Найчастіше зустрічаються розлади пам’яті, викликані алкоголізмом, уживанням наркотиків, отруєнням деякими препаратами, а також через атеросклероз, хворобу Альцгеймера. Про людей, які втратили пам’ять, так би мовити, повільно, серіалів не знімають. Серед бомжів — безліч тих, хто допився до втрати пам’яті. А міліції й медикам нерідко доводиться розшукувати рідних бабусь, які нічого про себе не пам’ятають. Фахівці рекомендують людям, які живуть з такими хворими, підшивати до одягу ярлички з домашнім телефоном. Одна з подібних пацієнток щоранку з’ясовувала імена сина і невістки, з якими вона проживала, протягом дня згадувала їх, а наступного дня знову нічого не пам’ятала. Що стосується раптово розвиненої амнезії, то таке трапляється після інсультів, при тяжких або середньої тяжкості черепно-мозкових травмах у результаті аварії, падіння з висоти, серйозного побиття. Легкий «кіношний» удар по голові не призведе до таких наслідків. Ураження мозку зазвичай супроводжують паралічі або розлади координації рухів, порушення мови, сильні головні болі. Часто такі потерпілі втрачають не тільки спогади, але і здатність засвоювати нову інформацію. Так що людина, яка нічого про себе не пам’ятає, але в іншому здорова — ще один кінематографічний міф.
Безіменні пацієнти Якщо поруч є рідні, здатні розповісти про те, що людина забула, відновлення зазвичай відбувається скоріше. Пам’яті необхідні підказки. Хоча спочатку інформацію про себе потерпілий сприймає як розповідь про сторонню людину. Пацієнти звіряють фотографію зі своїм відображенням у дзеркалі, щоб переконатися, що це — вони, заучують дані паспорта. Набагато серйозніша ситуація, коли при пацієнтові не виявлено документів. Тоді він поступає у лікарню як «невідомий» і затримується там іноді на 3-4 місяці, поки розшукують його рідних. Зазвичай інформацію передають у міліцію, у передачу «Чекай мене», телекомпанію «Магнолія». Всі зацікавлені, щоб у людини знайшлися близькі, адже якщо цього не відбудеться, незрозуміло, що робити далі. Для таких потерпілих немає установ, куди б їх можна було помістити. Якщо амнезія пов’язана з психічним захворюванням, теоретично хворого треба відправляти в психіатричний інтернат. Якщо ж причина — інсульт або травма, вилікувану людину зобов’язані... просто виписати. Без документів, житла, роботи... — Але я не можу пригадати випадку, щоб людину вигнали на вулицю, — розповідає Марина Ігнатіївна. — Частіше в лікарнях з’являються «сини полку» — хворим дають імена, вони допомагають медперсоналові зі прибиранням, розносять їжу. Пам’ятаю навіть випадок, коли одна літня медсестра зі своїм чоловіком забрали до себе жити хлопця, який втратив пам’ять. Момент, з якого він чітко пам’ятає себе (вже в лікарні), він вважає своїм другим днем народження. Втім, це одиничний випадок. Вдається відшукати близьких майже всіх пацієнтів. Навіть до самотнього приходять колеги, сусіди, друзі й допомагають відновити особу людини.
Ім’я — по батькові дочки Втрата пам’яті не буває такою стовідсотковою, як у кіно, якщо людина не стала інвалідом і в неї не залишилося інших тяжких порушень діяльності мозку. — Професійні й трудові навички зазвичай зберігаються, — пояснює молодший науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту соціальної й судової психіатрії і наркології Алла Ярошенко. — Люди не втрачають вміння керувати автомобілем, користуватися комп’ютером, грати на музичних інструментах, виконують ту роботу, до якої звикли. Причому для багатьох власні здібності — сюрприз. Людина, яка страждає на амнезію, може стверджувати, що не вміє плавати, а побачивши річку, раптом заходить у неї і гарно рухається брасом. До цього моменту її знання зберігалися, але не були активізовані. Відомий учений Володимир Солодовников стверджував, що в пам’яті зберігається вся одержана інформація, однак спливають «зайві подробиці», коли вони потрібні для вирішення якого-небудь завдання або під гіпнозом. Шанси на відновлення пам’яті за допомогою сучасних медикаментів теж високі. Зазвичай уривчасті моменти спливають вже в перші тижні госпіталізації. Причому спочатку повертаються найбільш давні, дитячі спогади. Всім знайомо, як забуте ім’я або слова пісні «крутяться» на язиці, але вислизають. А спливають лише тоді, коли людина відійшла від цієї теми. Так само відбувається і з хворим на амнезію. Дані спливають уві сні або при надходженні нової інформації (коли людина дивиться телевізор, гуляє, оглядаючись навсібіч, розмовляє). Один пацієнт спочатку згадав, як звати його дочку, і вже по її по батькові установив своє ім’я. До речі, при втраті пам’яті хворі зазвичай відгукуються на те ім’я, яке їм здається найбільш «рідним». Зазвичай так звати їхніх дітей, братів-сестер, батьків або навіть улюбленого актора. Улюблені в серіалі «прориви», коли в одну мить людина зі сльозами на очах раптом згадує все минуле, теж зі світу фантастики. Уривки спогадів, як пазли, складаються в цілісну картину, «білих плям» стає усе менше. Максимум через три роки більшість потерпілих уже згадують достатньо, щоб повернутися до колишнього життя. Про пережиту амнезію більшість з них воліє не згадувати.
