Традиційна обласна вчительська конференція, яка відбулася у вівторок, і цього разу пройшла надто традиційно: головний освітянин області Микола Демчук розповідав про рух уперед у своїй галузі за останні два роки та про деякі проблеми, не забуваючи при цьому, як справжній функціонер, який ходить під Миколою Сорокою, періодично згадувати про неабиякі заслуги голови облдержадміністрації на ниві освіти. В унісон йому чи не при кожній згадці про п.Сороку плескали в долоні й присутні у залі освітяни. Зрештою, було б дивно, якби ця державна особа не приділяла уваги освіті, адже турбота про підростаюче покоління — чи не основний клопіт будь-якого голови облдержадміністрації. Тож кому й турбуватися, як не йому?
Працювати у школі завжди було важко і непрестижно. А те, що в радянські часи діти хотіли бути вчителями, то так їм говорили старші, до певного віку вони самі в це вірили, а коли дорослішали, багато хто змінював орієнтири. І все ж іншим було суспільство, іншою була оплата праці вчителів і прогнози щодо пенсії. Тепер часи змінилися, і те, що відбувається зараз в освіті, є відображенням змін у суспільстві та настроях людей. Нинішні вчителі в очах багатьох виглядають невдахами чи принаймні диваками, які не знайшли для себе кращого заняття, як з’їдати нерви з чужими дітьми та догоджати начальству й перевіркам, останнє, на жаль і сором, не просто залишилося з тих часів, а розрослося й розквітло буйним цвітом. І все — за мізерну платню. То й не дивно, що за минулий навчальний рік школу залишили 1129 учителів, переважно молодих. Педколективи старіють, кожному п’ятому учителю за 50, зростає відсоток вчителів-пенсіонерів, які продовжують працювати. Серед молодих надто багато вчителів початкових класів та української мови і бракує предметників природничого циклу, а в районах вчителів не вистачає взагалі, особливо у школах Володимирецького та Рокитнівського районів. Про викладацький рівень учителів та про психологічний підхід до кожного учня у таких школах марно й говорити. Втім, проблема недостатнього рівня викладання непрестижних нині математики, фізики, хімії існує взагалі, а тим часом деякі учні, які зайняли призові місця у всеукраїнських олімпіадах з цих дисциплін, стали студентами Московського державного університету. Навряд чи вони програли і чи повернуться сюди працювати…
Чиновники хочуть віддати усіх дітей в садки Нещодавня криза дошкільного виховання, схоже, минула. За три останні роки в області не скорочено жодного дитячого садка, а відсоток охоплення дітей дошкільним вихованням навіть зріс. Але якщо у Рівному батькам іноді доводиться шукати місце у садку для свого чада, то у селах із дошкільним вихованням за державний кошт сутужніше — у «глибинці» намагаються відновити роботу дитсадків, які позакривалися, у деяких населених пунктах вони працюють ніби в режимі літнього табору, бо на зиму закриваються. Оскільки такий стан речей псує загальнообласну статистику, за якою наша область відстає від середнього в країні показника охоплення дітей садками, п.Демчук закликав колег збільшити цифру удвічі. Заклади під новомодними вивісками не завжди відповідають тому, що на них написано Микола Демчук повторював також давні, затерті від частого вживання істини про те, що учити різних дітей однаково і тому ж самому неможливо, як не можна орієнтуватися на середнього учня. А йшлося до того, як запровадити профілізацію у старших класах. Цифри п.Демчука свідчать про те, що у минулому навчальному році 12 тисяч учнів 8-11 класів були охоплені профілізацією, але говорити про неї у реальному вимірі можна лише щодо учнів так званих закладів нового типу, які при своєму відкритті на те й орієнтувалися. На Рівенщині їх числиться аж 60, як у жодній іншій області, та чи завжди назва відповідає суті? Якщо про це у запитальній формі говорить п.Демчук, то, мабуть, не завжди. Та, попри свої сумніви, він хоче у кожному районі бачити школи спортивного профілю, та ще з гуртожитками для дітей, які мешкають за межами одного населеного пункту. З цією ідеєю варто звернутися до п.Сороки, який вже має досвід спорудження усіляких містечок та будиночків.
Хто поставить оцінку вчителю? Професійного добору учителів на сьогодні практично не існує, і про це також говорять привселюдно, з високих трибун, одночасно вихваляючись наявністю опалення у школах на заняттями дітей у першу зміну, — як резонно зауважила колишня вчителька, а нині заступник міського голови Рівного з гуманітарних питань Світлана Богатирчук-Кривко, це не здобуток, так має бути у кожній школі, а проблема двозмінного навчання узагалі скоро вирішиться сама: у нас демографічна криза, перевантажувати школу не буде кому. Не існує сьогодні високої відповідальності учителя за виставлену оцінку, тепер, за 12-бальною системою, оцінка стала ще більш відносною, ніж була колись. Як можуть виховати дітей розумними, здоровими та щасливими учителі, які самі такими не є? У вчительському середовищі, цитую п.Богатирчук-Кривко, «панують апатія, прошу не ображатися — професійна деградація та процвітають тіньові стосунки: репетиторство, куплені оцінки й особливі стосунки з грошовитими і впливовими батьками, суб’єктивні оцінки вчителів підстраховуються батьківськими коштами. Хто і за якими критеріями може сьогодні оцінити роботу вчителів узагалі, якщо серед них є як закоренілі консерватори, так і вимушені гуманісти та прихильники козацької педагогіки?..»
