«Не можу сказати про себе, що я віруюча людина, але часто, особливо в тяжкі хвилини, повторюю в думках: «Господи Боже, допоможи Україні та українцям, народу українському пройти через це без великих втрат, дай нам усім — і молодим, і старим, — пережити ці важкі часи. Дай ясні думки політикам та неполітикам, аби ми не допустили якоїсь величезної дурниці, яку потім не зможуть виправити ні наші діти, ні внуки». Леонід Кучма, «Про найважливіше».
Можливо, власне молитва — якщо Леонід Кучма насправді написав правду, в чому багато українців сумніваються, називаючи цей текст зразковим прикладом лукавства — надихнула його прийняти рішення не виставляти свою кандидатуру на пост Президента втретє. Це насправді було б фатальною дурницею. Зять Кучми Віктор Пінчук, один з найбагатших українських олігархів, стверджує, що тесть вирішив не робити цього у січні цього року в Баден-Бадені. Можна припустити, що власне там Кучма вирішив почати операцію звільнення президентського палацу поруч з вулицею Банковою в Києві. Перебування в німецькій клініці мало стати частиною плану «Третя каденція», а голова держави після курсу омолодження мав виглядати, як новенький. І так виглядав. Лікар Президента навіть заявив журналістам, що його 60-річний пацієнт має форму 30-річного... Чи то молитва в засніженому, спокійному та розслабленому Баден-Бадені врятувала Україну від чергової політичної афери? Чи, може, врятував її вигляд вілли Едуарда Шеварднадзе на німецькому курорті, поруч з якою Кучма неодноразово проїжджав?
Покерські навички Визначне значення мав скоріше холодний розрахунок шансів. Можна було ще раз мобілізувати центральну та місцеву бюрократію, аби вони рушили у боротьбу з електоратом. Допомогли б медіа, на які завжди можна розраховувати. Це дає 10-15% голосів і шанс на другий тур. Але є також урок Азербайджану та Грузії. Україна не має каспійської нафти та пов’язаної з цим американської поблажливості до «м’яких диктатур», натомість є опозиція та маса незадоволених своїм економічним становищем людей, які теж знають урок Тбілісі. Американці з вдячністю прийняли український контингент в Іраку, але досі до Києва апелюють про необхідність дотримання прав людини, свободи медіа та демократичних засад, а на тему третьої каденції Кучми взагалі не хочуть розмовляти. Росії, скоріше за все, байдужа доля чинного президента — врешті Кремль, навіть без врахування персональних розіграшів, є для Києва дуже важливим партнером. Кожен український Президент повинен приїхати до Москви в справах нафти та газу. Приготування упродовж двох останніх років операції «Третя каденція» вимагало величезних витрат (на підтримання лояльності бюрократії та медіа це близько півтора мільярда доларів) і не гарантувала успіху, скоріше могла завершитися повною політичною та фінансовою поразкою. Для цього, повернувшись з Баден-Бадена, Кучма підтримав кандидатуру прем’єра Віктора Януковича. Також він сказав тоді, що на політичній пенсії буде писати книжки про глобальну політику, а його зять створив фундацію імені Кучми на кшталт аналогічної Михайла Горбачова. Покинута операція «Третя каденція» кидає світло на Кучму як політика. Він важко розстається з президентським кріслом і схожий на людину, якій мають відрубати руку. Але на останній фазі утримування влади він не забув своєї улюбленої гри в карти: преферанс. Швидкий розрахунок варіантів, досконалий випад, покерські штучки дозволяли йому довго й ефективно узгоджувати інтереси молодої держави та власної великої родини. Навіть тоді, коли в аукціоні він заходив задалеко.
Леонід, але не Брежнєв Наскільки преферанс може бути відправним пунктом при аналізі методів політики Леоніда Кучми, настільки його ідеологічні засади потрібно шукати в епосі Леоніда Брежнєва. Цей період характеризувався поступовим відходом від комуністичної ідеології, щоб врешті стати його урядовим орнаментом. Ніхто всерйоз не сприймав пункт Конституції, за яким влада належить робітникам та селянам. З’явилося явище «двомислення» — люди одне говорили на роботі, інше вдома. Проблеми такого облудства не вирішувала імперська ідеологія (період Брежнєва відомий агресією в Чехословаччині та Афганістані та квазі-агресією проти Польщі; Кучма від 1981 року був членом Центральної комуністичної партії України), а віра в перемогу над капіталізмом зменшувалася навіть у керівних колах СРСР. У цій ситуації влада опиралася на право розподіляти майно. Якщо це можна назвати ідеологією, то тільки різновидом суспільного дарвінізму. Може, саме тому в інтерв’ю польському телебаченню TVP у 2001 році Кучма так охарактеризував ситуацію в Україні під час перехідного періоду: «У соціалізмі ми жили, як звірі в зоопарку: держава забезпечувала їжу, воду, електроенергію. Одного дня відкрилися клітки, і ми розбіглися по лісу — виживе найсильніший». А хто в Україні був і є найсильнішим? Комуністи-прагматики, відповідає Президент. Кар’єру за часів Брежнєва він розпочав на найбільшому в Європі військовому заводі в Дніпропетровську. Був там керівником комсомолу, а потім партійної організації. Військово-промисловий комплекс, проектування та виробництво стратегічних ракет були першою лінією боротьби із Заходом. Пов’язані з ВПК кадровики були елітарними, вибраними підрозділами радянської імперії. Після 1991 року саме вони зайняли позиції у перших рядах у боротьбі за вільний ринок, громадянське суспільство і повний набір демократичних цінностей. Зміна вивісок відбулася блискавично, але суть залишилася, а брежнівська теорія влади досі є одним із фундаментів олігархічної держави. Кучма виявився досконалим керівником «наймудрішої та найбільш досвідченої частини адміністративно-бюрократичної системи». Прекрасно йому вдавалося дбати про її та свої інтереси, хоча, звичайно, насамперед про власні.
Сусід Паша Під час першої каденції Президент з дружиною жив на вулиці Десятинній, біля Андріївського узвозу, найстарішій вулиці Києва. Сквер відділяв будинок від Андріївської церкви. Прекрасне місце, мрія для людей закоханих у колиску руських міст. Кілька кроків до будинку Булгакова, з іншого боку сім хвилин до пам’ятника Володимиру Великому, котрий охрестив ці землі. Під боком середня школа з виборчою дільницею, де голосував Президент. Серце міста та серце країни. І там, поверхом нижче від Президента, жив прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. Обидві пари можна було побачити разом у театрі, можливо, жінки заскакували одна до одної по сіль... Сьогодні Лазаренко перебуває під домашнім арештом у Сан -Франциско, чекаючи на вирок суду, який довів відмивання ним понад 100 мільйонів доларів. Паша, як називають його в Україні, втік з країни в 1998 році, у день перед голосуванням у парламенті про позбавлення його депутатської недоторканності й згоди на арешт. Утік літаком до Греції, звідки факсом вислав прохання парламенту відкласти голосування через його поганий стан здоров’я. В кулуарах ходила чутка, що згоду на втечу Лазаренка видав Президент і навіть зустрівся з ним перед відльотом. Прем’єр Паша став негативним символом української трансформації. Він приватизував чи крав, згідно з правилом: 50 нa 50. Половину грошей з кожної приватизованої фірми переводив на свої рахунки за кордоном (перший рахунок відкрив у Варшаві), був також спецом в організації бартерних розрахунків. Він керував урядом упродовж півтора року. Як Кучма згадує свого екс-сусіда Лазаренка? Пише він про це в книжці «Про найважливіше», починаючи від контрапункту: «Якщо мій внук Роман запитає колись мене про мою найбільшу в житті помилку, без вагань відповім: Лазаренко». Введення на сцену внука є оборонним способом, спробою надати ситуації «людського» вигляду, але одразу після цього отримуємо приклад президентського маніпулювання владою. «На призначенні Лазаренка віце-прем’єром постійно наполягав тодішній прем’єр Євген Марчук. Врешті я поступився йому, але потім задумався, чому йому так на цьому залежало. Марчук не мав досвіду в економіці й хотів кимось залатати дірку своєї некомпетентності. Він був також переконаний в лояльності Лазаренка, очевидно, мав на нього компрометуючі матеріали [...] Власне, тому Марчук буквально змусив мене призначити Лазаренка». «Коли я звільнив Марчука, — пише Кучма, — призначив прем’єром Лазаренка. І до сьогодні переконаний, що в інших умовах з нього міг вийти добрий прем’єр. На жаль, він досконало умів примножувати власний капітал. Моєю помилкою було те, що не відреагував на інформацію про його вчинки. Він же мав звичку падати перед мною на коліна і кричати: Батьку! Все роблю для України, життя не пошкодую. Раптом виявилося, що Лазаренко монополізував газові поставки, близький до монополізації ринку зерна та спирту, займається нерухомістю, фабриками, переймає контроль над банками. Думаю, за рік-два він приватизував би всю країну. Останні ілюзії розвіялися, коли обурений Віктор Черномирдін (тоді прем’єр Росії) в присутності Лазаренка сказав мені: Леоніде Даниловичу, я з цією людиною більше не працюватиму, і на конкретних прикладах продемонстрував моральні цінності Лазаренка. На жаль, я знову зробив помилку. Лазаренко прийшов на колінах і просив пробачення. Я сказав йому все, що про нього думаю, та прийняв його відставку, як він хотів — через поганий стан здоров’я». Лазаренко врятував свою економічну імперію, створив політичну партію, залишився депутатом. Прокуратура взялася за нього тільки тоді, коли він оголосив про намір стати Президентом. Утік з країни і в США попросив політичного притулку. Кучма не відповідав перед судом за призначення та звільнення Лазаренка. Ця історія також не завадила йому в 1999 році виграти президентські вибори, а розповіді для внука він не вважає компрометацією себе як політика.
Україна не Росія У політичній системі Кучми незмінно важливу роль відіграє Москва. Перші президентські вибори 1994 року він виграв з гаслом відновлення співпраці, зокрема економічної, з Росією. Світ поза нею був чужим. Після виборів на першу каденцію до Кучми зателефонувала репортер української служби BBC. Президент підняв слухавку і покликав свого секретаря: Дімо, питають про НАТО, що мені говорити? Російська проблематика домінувала теж останні два роки його чинної каденції. Сталося це тому, що Кучма втратив обличчя на Заході. Низка скандалів, вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, записи розмов у його кабінеті, продаж Кольчуг, утиски медіа — це немилосердно важкий тягар під час подорожі світом. Водночас Москва завжди була для нього відкритою, навіть під час українсько-російських митних війн. Може тому, що Кучма добре знає Росію і в свій спосіб її розуміє. Наша політика ні прозахідна, ні проросійська, а проукраїнська, — часто декларував Президент. Після десяти років з’являються серйозні сумніви стосовно цієї тези. Україна сьогодні самотня: Росія потребує її, аби реалізувати концепцію ліберальної імперії, для Європи є проблемою, для США — стратегічною фігурою, хоча невідомо якою — пішаком чи офіцером? А ким хоче бути Україна?
Ключ до системи Чи завершиться з відходом Кучми в Україні епоха «наймудрішої частини системи»? На жаль, це не тільки біль українців, а більш поширена хвороба. Адже немає суттєвої різниці між малим та великим раком. «Наймудріша частина» втрачає через силу демократичного вироку та здібного керівника. Що отримає Україна? Президент — ключова фігура української олігархічної системи, яка повинна забезпечити його стабільність та виживання. Право на відігравання цієї стратегічної ролі отримується через тендер, в якому беруть участь найбагатші клани, центральна бюрократія, силові структури та місцеві чиновники. Невелике значення в тендері відіграють зовнішні політичні чинники, наприклад, США чи Росія. Роль суспільства зводиться до функції залучених статистів. Чиновники мають план зібрання голосів виборців, а якщо їм не вдасться — втрачають посади, а їх помилки виправляють виборчі комісії. Такі правила, і хоча є винятки, до цього часу Президента обирали завдяки старим технологіям. Виборче право втілюється так, як, наприклад, в одному з округів біля Вінниці — перед голосуванням до голови міста приїжджає чиновник і говорить: «Збирай паспорти і їдь до комісії. Якщо люди не проголосують за Кучму, то ми заберемо медичний центр». Обсяг президентської влади формально регулюється і обмежений правом. Найважливіше ж правило — це стабілізація та рівновага системи — кожен учасник гри намагається знищити інших. Кожного дня знову і знову треба визначати ситуацію, нейтралізувати конфлікти, через що Президент є дуже запрацьований. На основі цього можна висловити припущення, що Україна є власністю бюрократії пов’язаної з олігархами.
Спокуси влади Більшість українців оцінюють минаюче десятиліття президентства Кучми дуже критично, схоже висловлюються й спеціалісти. Держава з великим економічним та суспільним потенціалом є сьогодні європейським аутсайдером. Власне, тому таке велике значення мають цьогорічні президентські вибори. Але з’являються проблеми. Перша з них: чи вибори будуть демократичними, чи люди покинуть визначену їм роль статистів, чи стануть громадянами і чи виграють у боротьбі з бюрократами? І другий: хто буде мати ключ до системи — реформатор чи ентузіаст старого порядку? Кампанія вже почалася, гостра боротьба між Віктором Ющенком, екс-прем’єром та чинним головою уряду Віктором Януковичем. На роль реформатора претендує Ющенко, за яким стоїть «молодий» бізнес, який мріє про Європу. Чи Ющенко, якщо виграє, буде реалізовувати ці мрії? Ніхто цього не може гарантувати. Спокуса абсолютною владою буває абсолютною. Кампанія триває, а її найактивнішим учасником є Леонід Кучма. Він ставить на Януковича, але хоче, аби він виграв з його допомогою і був слабким Президентом. Ющенка ж, вважає «блудним сином», який не усвідомив, у що вв’язався. Другий фронт Кучми — це Росія: з Володимиром Путіним у цьому році він зустрівся вже 16 разів. Може, це закінчитися, наприклад, посадою керівника ЄЕП. Леонід Кучма є визначним державним мужем, — твердить його зять Віктор Пінчук. Але в країні цього ніхто не може зрозуміти.
