Інтернет-газета «Вголос» (WWW.vgolos.lviv.ua) констатувала, що на офіційному сайті блоку Віктора Ющенка зявилася на перший погляд звичайна інформація — про злиття Центрального штабу «Наша Україна» зі штабом БЮТ у Центральний штаб Коаліції «Сила народу». Однак якщо проаналізувати, хто увійшов до координаційного комітету новоствореного штабу, з’являється багато приводів для міркувань...
Отож «Силу народу» відтепер примножуватимуть: Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Микола Мартиненко, Петро Порошенко, Юрій Костенко, Іван Плющ, Віктор Пинзеник, Анатолій Матвієнко, Роман Безсмертний, Олександр Турчинов. Керівником «Сили народу», як і очікувалося, став колишній співкерівник СДПУ(о), а тепер затятий прибічник «Нашої України» Олександр Зінченко. Іншими словами, коаліцію «Сила народу» склали ті сили, які й увійшли до блоку Ющенка «Наша Україна», а саме: «ріпка» Віктора Пинзеника, УНП Юрія Костенка та символічна партія шоколадного барона Порошенка «Солідарність ». Від Юлії Володимирівни до Ющенка примкнула УРП « Собор» Анатолія Матвієнка і, ясна річ, ВО «Батьківщина». Однак набагато важливішим є не те, хто ввійшов у «Силу народу», а ті, хто з подачі Віктора Андрійовича туди НЕ потрапив. Радимо прочитати уважно ввесь список. Є всі чільні діячі-засновники «Нашої України». Всі, окрім НРУ Бориса Тарасюка. Ані його (а Тарасюк, окрім усього, ще й директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва та голова комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції), ані Народного руху України в переліку тих, хто створюватиме «Силу народу», з невідомих причин не виявилося. Згодом, щоправда, «Наша Україна» поспіхом таки внесла прізвище Тарасюка в список координаторів «Сили народу», однак тільки після того, як уже здійнялася буча. Здійнялася небезпідставно. Цілком очевидно, що за цією, на перший погляд, прикрістю ховається цілий комплекс симптомів у внутрішній (чи то пак внутрішньоблоковій) політиці Віктора Ющенка. НРУ є чи не єдиною політичною партією в Україні, яка має найбільш славетну та міфілогізовану історію, адже саме Народний рух України ще в статусі громадської організації відчутно приклався до здобуття незалежності України, а незмінний лідер НРУ В’ячеслав Чорновіл був не лише опозиційним політиком №1 у державі, а й живим уособленням демократичних віянь та правої течії у вітчизняному політикумі. Відсутність Тарасюка чи якогось іншого репрезентанта НРУ в списку членів координаційного комітету «Сили народу» важко назвати випадковим. Ющенкові, так виходить, набагато зручніше працювати із партіями, які не будуть тиснути на нього своїми ідеологічними цінностями чи, як у випадку з НРУ, брендовим імям В’ячеслава Чорновола, яке зобов’язує. ПРП, яка нашкодила собі перейменуванням у «Нашу Україну» (багато оглядачів недарма назвали це спробою приватизувати Ющенка); кишенькова «Солідарність» Порошенка; тимошенківська «Батьківщина», яка, окрім харизми свого лідера, нічого не представляє собою на низовому рівні партактивів; УРП »Собор», яка через присутність там націоналістів Степана Хмари і Левка Лук’яненка навіть і не сміє думати про експансію на Центральну та Південно-Східну Україну; УНП Костенка, за якою, крути не крути, ходить тінь «розколювача» чорноволівського РУХу. Ось ці сили, які стали опертям Ющенка.
