Битва за місто

Переділ контрольованої території міста у них відбувається чи не щоденно. Зранку, незважаючи на небезпеку бути збитими автотранспортом чи потрапити під важку руку невитверезілих громадян, вони виходять на вулиці Рівного…

Про те, що «всі професії у нас важливі» співалося навіть у піснях. Але сьогоднішні будні двірників позбавлені будь-якого флеру романтики. Колишні пільги (прописка, позачергове надання житлової площі) пішли у небуття разом із пристойними зарплатами. Незважаючи на це, серед рівенських двірників сьогодні немало і людей з вищою освітою, працюють навіть колишні викладачі вищих навчальних закладів — тільки працювати їх змушує мізерна пенсія і можливість хоч якогось заробітку, а не пільги. Годується шляхово-експлуатаційне управління з міського бюджету, точніше, з фонду благоустрою, а тому коштів хронічно не вистачає — керівництву, навіть перевівши людей на неповний робочий день, досягнути мінімальної зарплати ще не вдалося. Тому основним методом заробляння грошей у двірників є розширення меж своїх «підконтрольних» ділянок. Більша площа доріг — більший заробіток. До редакції звернувся працівник міськШЕУ Володимир Кравчук, який глибоко переконаний, що його на роботі безпідставно утискають: — Що це коїться? — схвильовано розповів пан Володимир. — Мені не дають більшої площі для прибирання. Я працюю двірником, тобто не якимсь кваліфікованим робітником, тому цілком можу справитися і з більшим обсягом роботи, щоб отримувати більшу зарплатню. Двірник Кравчук впевнений, що отримати більшу територію для прибирання можна тільки «по знайомству» або «по блату». З ним категорично не погоджується начальник ШЕУ Рівного Віктор Климук, який спростував наявність будь-яких інших факторів у розподілі доріг, аніж… — …Добросовісне ставлення до роботи. Це — головна якість, яка дозволяє отримувати двірнику півтори норми і, відповідно, вищу зарплату, — говорить пан Климук. — Потрібно просто працювати — і отримаєш норму, і навіть більше від норми. А щодо Кравчука, то він, м’яко кажучи, неналежним чином справлявся із прибиранням дороги поблизу парку Слави. Більше того, пан Володимир у нас вже не працює. Головний клопіт зараз у Климука — не лише кадровий, але й матеріальний дефіцит. За останні тринадцять років нової техніки ШЕУ не купувало, амуніція двірників залишається на середньовічному рівні — лопата, віник та відро. Щоправда, цієї зими двірники застосували новинку — посипали дороги і тротуари не піском, як це ще практикують ЖКП, а сіллю. Рік тому одяглися двірники у спеціальні жилети із сигнальними нашивками. — Сподіватися тільки на владу нам не виходить, — каже Климук. — Тому шукаємо собі роботу на об’єктах, підрядників. Залучаємо ті ресурси, які є. Образливо одне — ті люди, які працюють санітарами міста, не завжди знаходять розуміння у громадян.