Чоловік міцної статури років п'ятдесяти з восково блідим обличчям-маскою і червоними очима, які зупинилися в одній точці, сидів на колінах біля тіла, накритого закривавленим простирадлом, не маючи сил його відкрити.
Устим Голоднюк, 19 років, студент з містечка Збараж в Тернопільській області, мав зустрітися з батьком об 11-й ранку на Жовтневій вулиці. Про це вони домовилися о 9-й ранку. Устим був захисником Майдану з листопада. Домовилися з батьком, що той відвезе його додому перепочити. Дві години до зустрічі з батьком Устим не дожив. "Я йому сказав: "Ти обережніше там, не висовуйся, нам додому їхати", — каже Голоднюк. — Він засміявся і відповів: "Тату, не хвилюйся! У мене є чарівна ООНівська каска, і зі мною нічого не станеться". Ось такі останні слова я від нього почув". Володимир, батько Устима, піднімає каску з підлоги і довго дивиться на ще свіжу кров свого сина всередині і зовні каски, підносить її до обличчя, немов намагаючись почути запах і тепло сина, намагається щось сказати, але мова його обривається на словах "блакитна каска". Він падає в крісло, опускає голову, і його плечі здригаються. Колишній міліціонер, який все життя служив, він намагається заглушити цей невідомий йому раніше напад. У нього майже виходить... В Устима шансів вижити не було, як і в інших 11-ти, що лежали поруч з ним у холі готелю "Україна", обладнаному під тимчасовий морг, так каже головний лікар мобільної клініки самооборони Майдану Ольга Богомолець. "Снайпер або снайпери працювали професійно, — говорить вона. — У всіх поранення в серце або в голову. Всі вбиті кулею калібру 7,62 мм (снайперська гвинтівка Драгунова). Стріляли на ураження". Як громадянин, батько підтримував Устима в його бажанні бути на Майдані, як батько — заперечував. "Я не знаю, чи повинен Янукович стояти переді мною на колінах, — каже батько. — Але я знаю точно, що він повинен постати перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною і з моїм сином". tag:майдан
