Кредитів на понад 50 мільйонів набрали рівняни у "Західінкомбанку". І не віддають. Відповідно, й банк має борг — уже три роки ходять у різні інстанції із скаргами вкладники, яким банк винен загалом 30 мільйонів. Не добившись успіху, вони вирішили самотужки розбиратися з боржниками банку.
Про методи впливу на боржників розповідає вкладник Іван Калько: — Нам цього тижня дали список із прізвищами найбільших боржників. У деяких з них борг — більше мільйона. У п'ятьох ми вже побували. Розмовляємо з цими людьми, просимо сплатити заборговані суми. Дехто з боржників — звичайні шахраї, які за взяті у банку гроші накупили квартир, а потім їх попродавали і тепер стягнути з них нічого. Підприємець з Дубна, в якого ми були, сказав, щоб ми забирали його автомобіль. Але ж він не потягне на понад 300 тисяч гривень, які він винен банку. Нехай би ліпше виконавча служба описала його бізнес — він має цехи із виготовлення ковбас. Є у списку, який нам дали, і колишні працівники цього банку. Один із них взяв у кредит майже 70 тисяч гривень, проте повернути не зміг. Пояснює, що кредит — це як снігова лавина, з якої тепер вибратися йому важко. Проте цей чоловік погодився прийти на спільну зустріч з нами та керівником банку. Обіцяє повертати борг поступово. Активісти, яким банк заборгував, вирішили створити громадську спілку вкладників "Західінкомбанку" і назвали її "Захист". Днями хочуть її офіційно зареєструвати і кажуть, що матиме вона не менше тисячі членів. Так, впевнені вкладники, вони зможуть досягти кращих результатів, зокрема, у зверненні до суду та Нацбанку. Окрім того, вкладники чекають повного списку боржників. Олег Яцук, керуючий Рівненською філією "Західінкомбанку": — Наші юристи шукають шляхи, як, не порушуючи банківської таємниці, оприлюднити інформацію про найпроблемніших боржників, а у нас таких близько тридцяти. Говорити, коли ситуація у нас нормалізується, не можу, але впевнений, що банк таки одужає. Із січня ми почали вже платити по сто гривень відсотків за вклади. Але коли повернуть нам усі кошти за кредити — прогнозувати не можу. У 2008 році, наприклад, ніхто не міг навіть подумати, що справи у банку погіршаться через те, що ми не зможемо на аукціоні продати приміщення боржника. А за більш як 1000 метрів квадратних цього приміщення ми могли б повернути до одного мільйона доларів. З боржниками тепер спілкуюся чи не щодня. Багато з них обіцяють, але так нічого і не платять.
