І чого це ти такий худий? — запитували сусіди по комуналці, коли я пішов до школи і за кілька місяців перетворився із квітучого товстунчика на те, чим є досі. Я у відповідь сміявся. Сміявся з двох причин — по-перше, мені самому неприємно було бути товстим, а по-друге, я економив у день по двадцять копійок, на які можна було до вечора грати в «чіку». Була така дитяча гра на «інтерес».
І чого це ти такий худий? — запитували сусіди по комуналці, коли я пішов до школи і за кілька місяців перетворився із квітучого товстунчика на те, чим є досі. Я у відповідь сміявся. Сміявся з двох причин — по-перше, мені самому неприємно було бути товстим, а по-друге, я економив у день по двадцять копійок, на які можна було до вечора грати в «чіку». Була така дитяча гра на «інтерес». Їсти хотілося, проте штовхатися у неймовірній черзі, що утворювалась на перерві у шкільній їдальні, я не міг через фізичні габарити. Обмежувався булочкою за три копійки на третій перерві, коли борщі й котлети вже були з’їдені більш спритними школярами. Може, й добре, що я не вживав тих страшних котлет, може, шлунок дякує мені за це досі. Сам же я дякую шкільному буфетові за те, що раз і назважди відучив мене стояти у чергах. Бо це принизливо і непродуктивно. Людина, яка стоїть у черзі, виключає себе із процесу виробництва, а значить, виключає себе із життя. Не вважати ж за життя нудні теревені у черзі, коли співрозмовники підглядають, чи не проліз хто, бува, без черги. Черга — для тих, хто не хоче працювати. Цей закон я вивів для себе ще у часи Брежнєва, коли з одного боку, за всім була черга, а з іншого, все було без черги, тільки треба було трохи поворушитися. Владі ж завжди було вигідно загнати нас у чергу. Щоб ми не дивилися на владу, а стежили один за одним, щоб хтось більше не взяв чи поза чергою. Ніби минули ті часи, проте подекуди ще ловлять на гачок нашого задуреного обивателя. І ніби знають наші люди, що харчів у нас тепер стільки, що продавці не знають, що з ними робити. А все одно кинулись купувати цукор і гречку, як тільки вони почали дорожчати. У нас не так, у нас все-таки Польща поруч. А на сході просто штурмували магазини. Навіть у багатому Києві із гастрономів зник на певний час цукор-пісок. Звідки це? Чому наші люди такі економічно безграмотні? Чому попадаються на такі прості хитрощі? Востаннє в Рівному сушили сухарі десь у дев’яностому році. Потім віддавали свиням. Невже не порозумнішали? Невже так люблять наші люди черги? Не без цього, проте бажаючих постояти за чимось дешевеньким стає все менше. Приблизно стільки, скільки голосує за комуністів та їхніх непримиренних опонентів. Нормальні ж люди орієнтуються на себе. Коли ти сам шукаєш, як надурити клієнта, як продати дорожче, то у тебе набагато більше шансів повірити у те, що хтось діє так само. Колись порахував, що коливання курсу долара на десять копійок у масштабі України приносить міняйлам просто-таки шалений капітал. Вони чекають того коливання, як соловей літа. Так само й будь-яка зміна ціни є джерелом миттєвого надприбутку. Треба лише, щоб народ у це повірив, щоб кинувся купувати те, чого вдосталь. Думаєте, дарма преса періодично пише про можливий неврожай? Причому усі газети разом? З дитинства не люблю, коли про мене дбають «нагорі». Це ніколи нічим хорошим не закінчувалось. Бо поки сам про себе не подбаєш, самі розумієте. Але ж послухали, побігли у черги. Не всі, і не всюди. Озирніться довкіл. Худих все менше і менше. Значить, скоро черг не буде зовсім. Хіба що до лікарів.
