Завжди вірив у народну мудрість. У тому сенсі, що імена ми дітям самі даємо чи хтось нам радить, тому дочка у нас може бути хоч Джульєттою, хоч Дездемоною. На відміну від імен прізвиська, які стали згодом прізвищами, давали нашим пращурам ті, хто жив поруч і мав нагоду їх добре взнати. У прізвиськах народ не помиляється, як назве, так і ходить те прізвисько за нащадками, попереджаючи про їхні душевні нахили.
Завжди вірив у народну мудрість. У тому сенсі, що імена ми дітям самі даємо чи хтось нам радить, тому дочка у нас може бути хоч Джульєттою, хоч Дездемоною. На відміну від імен прізвиська, які стали згодом прізвищами, давали нашим пращурам ті, хто жив поруч і мав нагоду їх добре взнати. У прізвиськах народ не помиляється, як назве, так і ходить те прізвисько за нащадками, попереджаючи про їхні душевні нахили. Тому завжди незатишно почуваю себе в компанії людини на прізвище, наприклад, Шахрай, щоб він був здоровий. Приглядаюсь до стоматолога на прізвище Коваль... Ближче до теми, як сказав би інспектор дорожньо-патрульної служби. Наш співвітчизник на прізвище Рєзвой задумав собі переплисти Атлантичний океан на човні з веслами. І не просто так, а з українським прапором на борту. Ну чи не рєзвой? Подумати тільки, людина влаштовує собі пригоду, видаючи це за бажання прославити державу. А кайло тобі в руки, громадянине Рєзвой, і шпали на швидкісній магістралі Київ-Дніпропетровськ укладати? Не хочеш? Чому? Повісив би зверху на кайло національний прапор і нехай би ввесь світ з космосу бачив твій патріотизм. В океані твій човен ніхто б не побачив взагалі. А про сміливість і відчайдушність, на яку ти було натякав, то в епоху супутникових телефонів можна мандрувати де завгодно, знаючи, що допомога, якщо треба, прийде вчасно. Тож зібрав човника громадянин Рєзвой, а човник той не простий — десятки тисяч доларів коштує. Відправив човника аж до Нью-Йорка, що теж не дешево, і вирішив мандрувати. Та щось заслаб бідолаха. Печінку схопило, видно, проводжали занадто емоційно. Ось і викликав він «швидку». Просто до себе в неозорі простори океану. А ця «швидка» у вигляді американських морських прикордонників пошкодила дорогоцінний човен, і тепер Рєзвой вже не попливе на веслах через океан. Це подають у нашій пресі як міжнародну подію, як ледь не світовий скандал. Хоча справа, здається, не варта того. Я теж, наприклад, мрію проїхати на велосипеді від Рівного до Мадрида і назад. Для початку мені потрібен велосипед, який я собі можу купити сам. Також не зайве, щоб на період подорожі моя сім’я мала на що жити, щоб я в дорозі не помер з голоду, щоб документи всі виправили мені у посольстві й щоб на роботі ввесь цей час хтось працював за себе і за мене. Коротше, клопотів більше, ніж задоволення. Проте є вихід. Звертаюся до директора якої-небудь фірми «Свіжість», розповідаю про свій проект, прошу трохи грошей, а взамін обіцяю рекламувати по всіх дорогах Європи фірму і особисто директора Кнедлика. А потім про це у всіх газетах напишуть. Для вірності можна ще й до влади звернутися, щоб із тих грошей, що на спорт і культуру, мені щось кинули. Гадаєте, не вийде? У багатьох виходить. Катаються світом такі спритники на чужі гроші й на здоров’я. Один аж до Нью-Йорка дістався. А що йому, він же Рєзвой!
