Перебуваючи на посаді голови Рівенської облдержадміністрації, Василь Червоній досі не зміг завершити чи не найважливішу з останніх справ свого попередника — відкрити в селі Олександрія містечко для дітей-сиріт. Для цього йому, окрім восьми місяців, забракло ще й понад десяти мільйонів гривень з держбюджету. Тим часом колишній «губернатор» Рівенщини Микола Сорока переконаний, що зумів би добудувати сиротинець за місяць-два і за 3-4 мільйони гривень:
— Під час мого головування вартість робіт, виконаних на будівництві містечка для дітей-сиріт в Олександрії, перевищувала 9 мільйонів гривень. З них лише незначна частка була профінансована за рахунок державних субвенцій, решта — результат моїх домовленостей. Щоб звести містечко, за допомогою і сприянням я не соромився звернутися до високопосадовців і керівників як рівенських, так і столичних установ, фірм та підприємств. Більшість з них залишилися небайдужими до моїх слів, взялися активно допомагати будувати містечко. Ось лише не всі встигли сповна дати обіцяне — почалися вибори і багатьом стало не до попередніх домовленостей. Разом з тим, вдалося зробити дуже багато. Окремі об’єкти були майже готові чи навіть вже здані під ключ, деякі ще потребували певних робіт. Загалом містечко для дітей-сиріт було готове на 80 відсотків, і мені дуже прикро, що не встиг його добудувати. Скажу більше: з багатьох об’єктів на Рівенщині, які за мого керування не були завершені, найбільше «болить» саме цей. Тому коли вибирався зі свого кабінету, все забрав, а на столі залишив намальований у кольорі й перспективі загальний план всього містечка для дітей-сиріт. Як з’ясувалося, недарма — через кілька місяців на екрані телевізора можна було побачити Юлію Тимошенко з тим планом. Вона розмахувала ним, вже як наочним зображенням похвальної ініціативи... «губернатора» Рівенщини Червонія, яку необхідно підтримати на рівні міністерств і уряду. Голова уряду Юлія Тимошенко тоді cказала: «Таке спеціальне містечко буде невдовзі створено в мальовничому місці поблизу села Олександрія Рівенського району. Тут безпритульні діти зможуть жити, отримувати освіту, а в подальшому і працювати...». 18 травня Кабмін вирішив виділити на це близько 10,3 мільйона з державного бюджету. Всупереч запевненням тодішнього прем’єра справа затягнулася — лише 2 вересня Кабмін видав постанову, що будівництво містечка в Олександрії має фінансуватися в рамках однієї з державних програм задля подолання дитячої безпритульності. Ще довше йшли обіцяні гроші на Рівенщину — днями лише 6 мільйонів 300 тисяч з обіцяних 10,3 млн. грн. отримали в своє розпорядження рівенські чиновники. Решту обіцяють пізніше. Тепер виникає логічне запитання: чому ж на добудову сиротинця тепер потрібна ця сума, а не втричі менша, ніж планувалось Сорокою? Відповідь на це запитання можна знайти у тексті вищезгаданої програми і законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування», підписаному в січні ще Президентом Кучмою. Згідно з законом безпритульні провинні виховуватися та утримуватися за принципом родинності або в сиротинцях, розрахованих не більш як на 50 вихованців. Є ще один цікавий пункт — після завершення безпритульними навчання і досягнення ними 18-річного віку їх треба забезпечити житлом. Як це стосується містечка для сиріт в Олександрії? А безпосередньо. За планами Миколи Сороки, на базі двох колишніх таборів відпочинку в Олександрії для 300 дітей-сиріт мало постати містечко інтернатного типу. Діти мали там виховуватися, вчитися, набувати професій і, звісно, жити — у двох спальних корпусах по 50 місць і одному — 200. За планами Василя Червонія, вже готовий спальний корпус на 200 місць мають розламати і перебудувати під 16-багатокімнатних квартир — дитбудинків сімейного типу. В яку зайву копійку це влетить, проектанти сказати ще не готові. Так само ніхто не може сказати, за яким принципом згодом ділитимуть дітей. Кого по 7-10 дітей у 16 квартир з названими батьками, а кого — по 50 дітей у два загальні корпуси-інтернати з вихователями. Невідомо також, як буде з подальшим фінансуванням утримання містечка. А що буде, якщо на території містечка ще зведуть гуртожиток для сотні дорослих випускників, які ще не знайшли себе у житті? — А нічого доброго, — допускає Валентина Забедюк, вже призначена директором Олександрійської школи-інтернату для дітей-сиріт. — Бо доведеться одразу ж відкривати поряд пологовий будинок, дитсадок, а також відділення міліції. Окрім Валентини Забедюк, нині у містечку можна побачити лише її заступника з господарської частини, бухгалтера та вісьмох сторожів, які цілодобово охороняють 18,5 га його території. — Запущено тут у нас все, починають руйнуватися недобудовані приміщення, — бідкається пані Валентина. — Добре ще, що колишня влада встигла закласти кошти на утримання і опалення містечка. Що тут казати, рік тому до 800 чоловік одночасно на будівництві містечка працювали, а зараз... Лише обіцянки, що ось-ось справа зрушиться з місця. Хотілося б, щоб містечко якомога швидше наповнилося дитячими голосами. При цьому, вважаю найкраще, щоб містечко для дітей-сиріт було саме таким, як планувалося з самого початку. Володимир КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ.
