Четвертий голова

2357 0

З часу введення в Україні посади голів обласних державних адміністрацій нашу область очолювали лише троє керівників. Перший голова ОДА — Роман Василишин — прийшов до влади з посади директора заводу «Газотрон». Другий — Микола Сорока — з місця керівника Облагротехсервісу. Третій — Василь Червоній — виробництво востаннє бачив у вісімдесятих роках з місця апаратника РВО «Азот». Новопризначений четвертий голова — Віктор Матчук — був не просто керівником потужної багатопрофільної фірми «Реноме», він ще й сам цю фірму свого часу створював.

Пост здав — пост прийняв — З огляду на те, як ваш попередник чіпляється за цю посаду, вочевидь, цивілізованого процесу передачі справ не відбулося... — Потиснути руку і то не було кому, немає кому в очі глянути і сказати: «Дякую за те, що ти зробив для області, я намагатимусь зробити не менше, ніж ти». Крім того, згідно з законом про державні адміністрації, в день вступу до виконання своїх обов’язків нового голови заступники повинні до кінця дня написати відповідні заяви. Досі лише один з чотирьох заступників — Іван Турко подав заяву. Інші — хто на лікарняних, хто просто «відморожується», робить вигляд, що нічого не знає. А вміння достойно піти насамперед важливе для тієї людини, яка збирається піти. — Василь Червоній запевняє, що його звільнення відбулося з порушеннями законодавства і що він його оскаржуватиме. — Є політичні рішення, а є накази на звільнення чи на прийняття на роботу. Наказ про звільнення Червонія в облдержадміністрації буде підписаний мною, а не Президентом, того числа, коли у нього закінчиться відпустка. В цей день він отримає свою трудову книжку і може йти куди завгодно, хоч прямо до суду, і позиватись, до речі, до самого Президента. — Ви запевняли, що кадрових «чисток» в області більше не буде. Втім, комусь доведеться таки поступитися керівними кріслами? — Жоден з нинішніх заступників голови ОДА однозначно, без «навряд чи», на посаді не залишиться. А головам усіх без винятку райдержадміністрацій запропоновано написати заяву про звільнення. З тими, хто таку заяву напише, буде проведено співбесіду про можливе продовження їх роботи головами РДА. А з тими, хто такі заяви не напише, ніяких співбесід не проводитиметься, а буде зроблено подання на ім’я Президента і вони будуть зняті з займаної посади. І хоча показники районів обов’язково будуть враховані, але, на жаль, є надто багато нарікань на роботу голів, і не стільки в мене, скільки у людей, які фахово працюють з Рівенською областю у Кабінеті Міністрів. — То хто ж прийде на зміну звільненим керівникам районів? — Кістяк моєї команди буде сформовано за два тижні. З чотирьох заступників кандидатури трьох у мене вже є. Поки що питання залишається лише по одному заступнику. Щодо інших призначень, то ви здивуєтеся, як мало посад дістанеться представникам «Нашої України». І взагалі графи «партійність» у резюме претендентів не буде. На певні посади, скажімо, будуть пропонуватися кандидатури членів УНП, однак не певен, що вони ці пропозиції приймуть. — Ширяться чутки, що першим заступником буде призначено Анатолія Жуковського... — Я б не хотів зараз називати прізвища заступників. Адже раптом кандидатури цих людей не погодять у Києві. Можливо, серед інших буде розглядатися кандидатура досить молодого Юрія Благодира. Коли стане відоме ім’я заступника, який відповідатиме за сільське господарство, ви зрозумієте, наскільки серйозно ми візьмемося за цю галузь. — А чи немає вакансій у новому керівництві області для Василя Червонія? — Я подивився штатний розпис адміністрації, але посади відкривачів виставок там не знайшов.

Дороги і дурні — Ви вже встигли визначитися зі своїми першочерговими завданнями? — Щоб визначитися із пріоритетами у своїй роботі, мені потрібно тижнів зо два. Хоча на першому місці будуть проблеми «дурнів і доріг». Тобто кадрові питання і власне стан рівенських доріг. Енергетика — для нашої області це теж один із пріоритетів. Одним із своїх завдань вважаю зниження тарифів на електроенергію для Рівенської області з огляду на те, що саме тут виробляється електроенергія, яка займає значну частину в енергетичному балансі Україні. Чому на Рівенщині вартість електроенергії у півтора раза вища, ніж, скажімо, у Києві? А ще маємо створити нормальний позитивний інвестиційний клімат. Адже люди йдуть на Рівенщину з проектами. Потрібно зробити так, щоб вони звідси з ними не йшли, щоб проекти ці залишалися тут. Поки що було так: вони приходять, говорять, але те, що вони чують у відповідь, їх задовольняє рівно настільки, щоб покивати головою, сказати «о’кей», вийти за двері й більше вже сюди ніколи не заходити. Наші критерії: чим більше ти створюєш робочих місць, чим більше пропонуєш надходжень до бюджету — тим більше до тебе любові та поваги. Неприйнятними є лише екологічно небезпечні виробництва або виробництва, які можуть призвести до закриття підприємств, які вже існують в області. Інвестиції потрібні в туризм, готельний бізнес і само собою — в сільське господарство. Можливо, це моя мрія, я не знаю, чи це взагалі реально — реанімувати льонарство на Рівенщині, але я спробую це зробити. Є деякі речі, яких в Україні, окрім як на Рівенщині, майже немає: бурштин, майже ексклюзивні родовища торфу; за чистими озерами попереду нас лише Волинь. Можливо, потрібно буде ставити питання побудови на Рівенській АЕС п’ятого енергоблока — та це питання вимагає ще додаткового опрацювання.

«Я хочу жити не з бізнесу» — Ваші попередники закидають вам «мільйонерство» та невідповідність принципу розділення влади та бізнесу. Що про це скаже один із засновників фірми «Реноме»? — У мене в «Реноме» хоч і не контрольний, але достатньо великий пакет акцій. З минулої п’ятниці я перестав бути членом наглядової ради, а зараз юристи вивчають можливості передачі акцій, які належать мені, в довірче управління іншій юридичній особі, хоча законом це не забороняється. У мене немає сумнівів з приводу своєї порядності, й на новій посаді я не буду лобіювати та відстоювати інтереси цієї фірми. — То на яку зарплату житиме новий голова облдержадміністрації? — У зв’язку з тим, що у мене нульовий стаж державного службовця, моя зарплата буде, мабуть, найнижча серед всіх голів облдержадміністрацій України — щось близько 10 тисяч гривень, точніше поки що не порахували, бо там є якісь доплати та коефіцієнти, але надбавки за стаж точно не буде. — Ваш попередник частину своєї зарплати переказував у благодійні фонди. Чи не збираєтесь ви наслідувати його приклад? — Ні. Адже коли держава визначала саме такий розмір зарплати, то чимось керувалась. І робити з Кабінету Міністрів дурня, що, мовляв, я такий хороший, а всі погані — це не зовсім правильно. До того ж я справді хочу жити не з бізнесу, а з того, що зароблятиму на займаній посаді. А ще я не дуже вірю в щирість таких «віддач», тому що держава для того встановила такі оклади, щоб не було спокуси брати. Цих коштів повинно вистачати, щоб якихось «інших» думок у голові не було. — А на якому авто їздитиме Віктор Матчук? Не збираєтесь повернути в гаражі ОДА скандальний «Фаетон»? — До автомобілів у мене ще руки не дійшли. Хоча з суботи кожен день починається з того, що керівник апарату мене питає: «А коли підете дивитись автомобіль, а якою машиною ви сьогодні їздитиме?». А ще доповіли, що з автомобілями у мене велика проблема. Мовляв, їх лише два — «Мерседес» і «Фольксваген-Туарег», а третій — «Фольксваген-Фаетон» забрали. Але ж я не те що трьома, а навіть двома автомобілями не звик користуватися.

За спинами «громил» від людей не заховаєшся — Свого часу Василь Червоній звинуватив вас у контрабанді, а ви пообіцяли звернутися до суду. Яка доля цих позовних заяв? — Такі позови готові. Я їх не підписую і, мабуть, до суду подавати не буду — якщо з його боку подібних заяв більше не буде, то з мого боку не буде ніяких помст. Якщо ж безпідставні звинувачення продовжуватимуться, то, скоріше за все, я ці позовні заяви підпишу, хоча й пообіцяв Юрію Єханурову бути вище від цього. — Віктора Матчука жінки вважають «великим джентльменом», і лише одна з нинішніх колег по фракції якось назвала «слабаком». Чи вистачає сили і рішучості новому голові? — З Вірою Кобилянською, яка так сказала, ми вже розібралися. Хоча з нею, як з кожною нормальною жінкою, до кінця розібратися неможливо ніколи. А щодо рішучості, то вона насамперед потрібна на війні. За безкомпромісністю нашої боротьби з «червоніївщиною» можна зрозуміти, що є м’якість зовнішня, але є й жорсткість внутрішня, яка потрібна для досягнення необхідної мети. — Нещодавно вам довелося «збирати каміння». Чи мала продовження історія з камінням, яке жбурляли у ваш будинок? — Я все це каміння зібрав і зараз воно лежить у мене в гаражі. Ніяких заяв не писав, хоча були пропозиції і з боку Садовніка, і з боку Піддубного. Але я впевнений, що все одно ніхто нічого не знайде, тому що цих людей можна було зловити або в першу секунду, або вже їх не зловити ніколи. — Хто буде охороняти Віктора Матчука на новій посаді? — В штатному розписі таких людей не передбачено. Та й усе життя за спинами «громил» не заховаєшся — треба працювати і жити таким чином, щоб було не страшно глянути людям у вічі. Я стільки років відпрацював у бізнесі й мені ніколи не була потрібна ніяка охорона, не було проблем такого плану.

«У вишиванці на роботу ніколи не ходив» — Чи змінить нова посада Віктора Матчука? — Жодна посада не варта того, щоб під неї підлаштовуватися. У Макаревича є така пісня: »Не стоит прогибаться под изменчивый мир...». Усім друзям, з якими я зустрічаюсь, тисну руку і домовляюся тільки про одне — ми не змінилися. Приходжу на роботу і кажу: «Вибачте, що не у вишиванці». Просто я у вишиванці ніколи не ходив на роботу. А хіба місце вишиванкам у приймальні, робочому кабінеті? Я хочу тут працювати, а не дивитися на експонати і дихати пилюкою — мені треба думати, працювати головою. — У минулу неділю замість відвідин традиційних «Музейних гостин» ви разом із головою обласної ради Олександром Данильчуком демократично пили «Рівень» просто з пляшки на святі пива... — У мене було одразу п’ять запрошень на свята в один і той же час — одні потрібно було відкривати, інші закривати: «Музейні гостини», «Сурми», свято пива і ще щось було. Я обрав саме свято пива, бо це неофіційне свято, а вони мені завжди більше подобаються. До того ж мені було приємно подякувати людям, які підняли з руїни наш пивзавод. Я таких людей поважаю. А окрім Мар’яна Годи, якого я можу бачити щодня, на святі був ще і його чеський партнер, співвласник заводу. А ще мав можливість звернутися до рівнян, щоб вони більше пили саме «Рівень», а не, скажімо, «Оболонь» — а це вже прямий економічний ефект для області. — Тож працівникам культури слід очікувати на певну переорієнтацію? — Робота голови державної адміністрації — не робота весільного генерала, який їздить від стрічки до стрічки, чиркаючи ножицями. Його робота — організувати складний господарський організм області, який включає не лише підприємства державної форми власності, де все просто, де сказав керівнику »Право-руч!», а він цього не зробив, закаблуками не клацнув — усе, завтра його вже немає. А в переважній більшості це підприємства недержавної форми власності, з якими такі брутальні методи не діють. З цими людьми треба працювати по-іншому. Вже наступного тижня я планую чимало зустрічей з керівниками таких підприємств. Якщо після цього виникне потреба відкривати музей вишиванки, можливо, я поїду, але поки що таких перспектив не бачу. — А з церквою у вас які стосунки? — Я є віруючою православною людиною — в церкву ходжу, але до якої — не скажу. Вважаю, що це взагалі повинно бути забороненою темою, бо надто часто останнім часом це перетворюється на саморекламу. Прилюдно перед відеокамерою перехреститися — як на мене, це нічого спільного з вірою в Бога не має. В Біблії мені подобаються слова: »Звертайтесь до мене таємно і віддасться вам явно». Чим голосніше кричать про віру, тим більше сумнівів у мене, що це насправді так. — А сумнівів у тому, що зробили правильний крок, коли покинули бізнес і зайняли крісло голови облдержадміністрації, у вас немає? — Я завжди працював, маючи достатньо великий ступінь свободи, і в принципі міг робити все що завгодно. На нинішній посаді такого немає. Виявляється, без погодження я з Рівного не маю навіть права нікуди рипнутись. Нормальне людське життя проміняно на поки що незрозуміло що. Пліткують, що я за свою посаду заплатив, але запевняю, що готовий був доплатити за те, щоб цієї посади не було, коли приймалося таке рішення. Але я людина командна і мусив погоджуватись, хоча і почуваю себе зараз дещо не в своїй тарілці. Тільки одне гріє душу, коли розумієш, що «це» — не назавжди. Потрібно прийти, зробити те, що ти можеш, через якийсь період повернутись назад, сказати: «Це зробив я. Якщо хтось зможе краще — прийдіть і зробіть краще». Я б тільки перехрестився...


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також