Пам'ять про нашу цивілізацію зберігається значною мірою на CD і жорстких дисках комп'ютерів. Але матеріали, з яких вони виготовляються, а також електронні компоненти зрештою розкладаються або припиняють працювати. Диски потерпають від так званої CD-гнилі — фізичного або хімічного пошкодження, через яке вони припиняють зчитуватися. Враховуючи, що значна частина нашої культури зараз перемістилася на цифрові носії, виникає питання, як зберегти її впродовж століть. Що залишиться для майбутніх археологів, якщо вони вирішать вивчати нашу цивілізацію?
Один з можливих варіантів — зчитування інформації, закодованої в молекулах ДНК, які для захисту помістять у «штучні скам'янілості». Очевидно, у майбутньому зчитування генетичного коду, який лежить в основі всіх відомих організмів, стане простішим і дешевшим. Цей революційний метод кодування даних розробили вчені з Федеральної вищої технічної школи Цюриху в Швейцарії. Очевидно, молекули ДНКв звичайному середовищі не зберігатимуться дуже довго — розпадається за півроку або навіть ще скоріше. Ось чому учені почали шукати спосіб стабілізувати ДНК. Зрештою, зупинилися на склі (двоокисі кремнію). Скло, яке використовують в технічній школі у Цюриху, — надзвичайно міцне, бо насправді це скляний порошок. Розмір кожної частинки, яка містить зразок ДНК, становить близько 150 нанометрів. Цьому скляному пилу не страшне ані замороження, ані нагрівання, ані будь-який механічний тиск. Записувати інформацію на ДНК, на відміну від її зчитування, зараз не так дешево. Тому треба обирати найважливіше, а це дуже складний вибір, кажуть вчені.
