Льонарство у нашій області наказало довго жити. Опоетизовані колись голубі очі Полісся майже зовсім зникли з його горизонтів. У спадок від колишніх трудових звершень на ниві льонарства залишилися нікому тепер не потрібні перехідні знамена у колишніх червоних кутках здоровенних приміщень, в яких панує запустіння.
Днями відбудеться черговий аукціон з продажу майна підприємства-банкрута ВАТ «Дубровицяльон». Уже років шість, як це підприємство повністю припинило свою діяльність. Кілька років тому в районного керівництва ще були примарні надії продати «Дубровицюльон» як цілісний майновий комплекс, зберігши спеціалізацію, та бажаючих розгорнути діяльність на гігантських виробничих площах на околиці Дубровиці не знайшлося. Один претендент на це добро, який хотів займатися вирощуванням лісу та деревообробкою на 37 гектарах під колишнім льонопереробним підприємством, нібито був, але виявився, на жаль, віртуальним. Довелося виставляти на торги майно окремо. Аукціон відбувався разів п’ять, заявок на участь у наступному — катма. — За минулі роки ми продали контору, — розповів ліквідатор підприємства Віктор Семенюк. — Рештки обладнання, змонтованого у 60-х роках і яке достояло до ліквідаційної комісії, здали на брухт. Насилу нашкребли 30 тисяч гривень, погасивши на 95% заборгованість із зарплатні. Край бідний, роботи немає, ось люди й ходять. Для прикладу, я займаюся ліквідацією ще однієї великої організації, Зарічненської ПМК, яка колись багатьох забезпечувала роботою. І теж туго, колишні поліські гіганти купують неохоче. Та повернемося до відродження льонарства. З’ясувалося, що льон на Поліссі усе-таки сіють. Управління сільського господарства у своїй програмі доводить кількість тонн льоноволокна, які мають дати так звані базові господарства з вирощування льону, до речі, не без підтримки Міністерства аграрної політики, яке для цієї справи віднайшло в державній скарбниці два мільйони гривень. І все ж такі обсяги — крапля в порівнянні з тим, що було колись. Вирощене не має реалізації, і в цьому основна заковика. Про збут у програмах, цінність яких у тутешньому «білому домі» вимірюється кількістю — жодного слова. Поки у Дубровиці розпродують залишки колишнього гіганта льонопереробки, з-за кордону до нас пішов потік імпортного льону, і тоді виявилося, що ми зі своїм ефемерним відродженням льонарства, як і з усім іншим, дуже запізнилися. — Програма з льону справді є, господарства, що сіють, возять його на первинну переробку на міні-заводи, що в Березнівському, Костопільському та Сарненському районах, — каже заступник начальника головного управління сільського господарства Надія Переходько, — але куди його дівати далі? Ось коли льонокомбінат запрацює, тоді й льону сіятимуть, скільки треба. Що стосується останнього, то той мізер, на який спромігся у цьому році колишній гігант текстильної промисловості, удвічі нижчий від минулорічного. Коли запрацює льонокомбінат — запитання риторичне.
