Навіть не віриться, що за три дні ми вже вчетверте обиратимемо собі в Рівному міського голову. Ті часи, коли ні про який вибір і мови не могло бути, забулися як дитячі сни, для когось страшні, для когось солодкі. Набувши право самим обирати керівника свого міста, нам слід було навчитися цим правом користуватися. Користуватися розумно, аби не виглядати хлопчиком, який, сівши за кермо автомобіля, «припаркував» його біля найближчого стовпа. «Школа демократії» для рівнян була досить довгою: впродовж восьми років — з 1990 по 1998-й — нашим містом керували демократично обрані й патріотично налаштовані люди, в яких був лише один недолік: вони нічого не тямили в організації міського господарства.
Чим запам’яталися керівники міста тих часів? Василь Марчук — забутим вже «Економбанком», який обдурив довірливих рівнян. Іван Федів — божевільним проектом будівництва в Рівному трамвайних колій і відданим за безцінь спорткомплексом, перетвореним на базар. Володимир Мороз — нескінченними реорганізаціями і перейменуваннями міських структур, які супроводжувались невпинним зростанням кількості чиновників на тлі остаточно заплутаного і занедбаного комунального господарства. Всі троє згаданих керівників були щирими патріотами України і на загал порядними людьми. Але ні колишні начальники заводських цехів Марчук і Федів, ні колишній доцент інституту Мороз так і не змогли опанувати науку управління містом. І тоді Рівне покликало Віктора Чайку. Людину далеко не ідеальну і не безгрішну. Людину, яка так і не навчилася гарно виступати на мітингах і зібраннях, розмовляючи замість вишуканої української мови жахливим суржиком. На тлі своїх недоліків Віктор Чайка мав одну-єдину перевагу — він вмів керувати містом. Не просто перебувати на посаді, дозволяючи подіям розвиватися самим по собі взамін на показну пошану і можливий копійчаний зиск. Нікому не дозволяючи, вільно чи не вільно, себе обманювати заради чиїхось корисливих інтересів. Не зраджуючи стратегічних інтересів міста ні за яких умов і ні під яким тиском. Не боючись в інтересах міста піти на конфлікт із керівництвом обласного чи всеукраїнського рангу. За наступні вісім років «при Чайці» Рівне не розквітло трояндами соціалізму, як хотіла одна частина рівнян, і не стало європейським містом, як хотіла інша частина. Рівне стало таким, яким зробили його ми самі. В ці роки інші міста України здригалися від гучних корупційних скандалів, ставши ареною змагань кримінально-політичних кланів за контроль над найбільш привабливою власністю. Влада цих міст зовсім забула про людей, кинувши їх напризволяще. В ці роки наше місто мало стабільну, надійну і, головне, передбачувану владу. Життя в Рівному налагоджується, хоча не так швидко, як хотілося б. Якось непомітно мікрорайон «Північний», зігрітий цілодобовим гарячим водопостачанням, перетворився з незатишної околиці у привабливе передмістя. Центральна магістраль міста вже майже набула нового вигляду: напівзруйновані квартали на Соборній хоч повільно, але перетворилися чи то на красень-майдан, чи то на красень-проспект. Поставлені на догоду активним патріотам численні пам’ятники та монументи не зіпсували вигляд міста, хоча могли б. Запрацювала міська поліклініка, яку будували ще з часів Андропова. Зупинимось на цьому, хоча можна було б продовжувати і про нові маршрути тролейбусів і ще багато-багато про що. Зазначимо, що все хороше, зроблене в Рівному за часів Віктора Чайки, могло бути ще кращим. Рівняни зі сторінок нашої газети не один раз справедливо критикували міського голову. І це нормально! Нормальний народ не повинен любити і обожнювати свою владу. І я гордий тим, що в моєму рідному місті саме такий народ. Я пишаюся тим, що рівняни жодного разу не піддалися на спроби політичних маніпуляцій, щораз роблячи достойний вибір із тих, кого їм пропонували обрати у президенти чи до рад усіх рівнів. На місце Віктора Чайки двічі претендував нинішній голова обласної державної адміністрації. У рівнян вистачило здорового глузду не піддатися на його дешеву демагогію. Правильність нашого вибору довів останній рік, який пройшов в області під керівництвом людини не обраної, а призначеної «чесною владою». Окрім масової заміни керівників на всіх рівнях, яка призвела до нестабільності й жодним чином не покращила життя людей, обласний керівник нічим не відзначився. Зате маємо нові скандали всеукраїнського рівня, політичну і економічну дестабілізацію, яка породжує у людей зневіру і невпевненість. Саме місто Рівне діяльність нинішнього «губернатора» Василя Червонія, на щастя, зачепила не дуже. Так само, як і діяльність його попередника Миколи Сороки. З ними обома у Віктора Чайки були не надто хороші стосунки. Були конфлікти і суперечки. Причина проста — Чайка не був і не є ані «людиною Сороки», ані «людиною Червонія». Більше того, він не був і не буде «людиною Кучми», «людиною Ющенка», «людиною Януковича», «людиною Тимошенко» і так далі. Тому що Віктор Чайка — наша людина, обрана нами самими, а не поставлена над нами тою чи іншою політичною силою. Покажіть мені ще одну таку людину серед конкурентів Віктора Чайки на виборах міського голови! Навіть сама кількість претендентів, яка в нинішніх умовах дивовожно мінімальна, доводить — такої людини немає. І обирати нам, окрім Віктора Чайки, на жаль чи на щастя, немає кого. І останнє. Напевно, не мені одному приємно запрошувати до Рівного гостей із столиці, з інших міст, з-за кордону. Мені не соромно за моє місто. Я пишаюся моїм містом. Я гордий за моїх земляків, які вміють зробити правильний вибір. І не тільки в політиці.
