У світі немає нічого вічного. Переконатись у цьому рівняни мали нагоду цього тижня, коли Петро Денисюк звільнив посаду голови міського суду. До цього суддя Денисюк здавався вічним — обраний на посаду голови суду ще за Леоніда Кравчука, першого президента незалежної України, він утримувався на ній (з невеликою перервою) понад тридцять років. Змінювалися президенти і прем’єр-міністри, спікери парламенту і генпрокурори, розгортався в різні боки зовнішньополітичний курс держави, економічні реформи то розгорталися, то згорталися, нікому не відомі особи ставали господарями життя, а потім завершували його насильницьким і не дуже способом чи сідали до тюрми, а у кабінеті на вулиці Шкільній головував незмінний Петро Денисюк. Як це стало можливо?
Відповідь проста — суддя Денисюк ніколи не був на сто відсотків своїм для жодної влади, для жодної політичної сили, для жодного політика чи бізнесмена. Слухняно виконуючи побажання одних і відмовляючи іншим, він практично завжди примудрявся вчасно змінити курс, допомагаючи тим, кому вчора відмовляв, і навпаки. Досить згадати історію із загадковим відстороненням від посади всенародно обраного міського голови Рівного. Ніхто так і не зрозумів, як так сталося, що за рішенням міського суду містом замість Олександра Третяка, який виграв вибори, став керувати Віктор Шакирзян, який ці вибори Третяку програв. Ну як не цінувати такого фахівця, як не довіряти йому місце голови міського суду? Де ще знайдеш такого?
Звісно, що розглянувши за роки своєї роботи сотні тисяч судових справ із часом нелогічним ніби результатом, Петро Денисюк не міг не нажити чимало ворогів. Але якось так складалося, що згаданим ворогам не вистачало чи то сил, чи то влади, чи то гніву, аби розправитись зі своїм кривдником у той чи інший законний чи незаконний спосіб. Тому що влада завжди опинялась на боці Денисюка, а він, відповідно, на боці влади.
І хоч вже обрано нового голову міського суду, якось до кінця не віриться, що Петро Денисюк пішов назавжди. Бо за понад тридцять років він став такою ж невід’ємною ознакою Рівного, як Воскресенський собор чи краєзнавчий музей. І все ще може статися.
Щодо його наступника на посаді Мар’яна Головчака, якого спритні місцеві репортери поспішили звинуватити в тому, що він мільйонер, то варто зважати на інфляцію. Тридцять років тому ми всі були мільйонерами. А Петро Денисюк — головою міського суду!
Микола НЕСЕНЮК.
