Днями прочитав чергову страшну історію. Про пенсіонера, за яким роками полювали бандити, намагаючись пограбувати. Врешті сільську хату, в якій жив старий, таки узяли штурмом, отруївши собаку і побивши хазяїна. Здобич нападників становила дві тисячі доларів, кілька тисяч гривень плюс золоті прикраси. Скажете, що це звичайна історія? У тому й проблема! У країні вже другу сотню років біда за бідою, а у самотнього дідуся чи бабусі завжди є гроші, які вони старанно переховують, щоб ніколи не витратити. Ці гроші або знаходять після смерті, або не знаходять взагалі (дуже добре заховали), або їх таки забирають чи то діти з онуками, чи то цигани, чи то грабіжники… І так завжди. Яка б не була криза, а криза у нас завжди, у самотньої бабусі завжди заховані гроші. Де вона їх бере? Не знаю. Може, просто не витрачає ні на що? Бо ж старенькій чи старому скільки треба? А грошики збираються копієчка до копієчки, долар до долара. Що потім — ми вже знаємо. І не лише ми. У кожному селі місцевим відомо, хто із самотніх має гроші. І знання це рано чи пізно переходить до дії. Бо ж гроші мають витрачатися, а не лежати у скрині, під матрацом чи ще деінде. Ось ви купили цю газету, віддали за неї гроші. На ці гроші буде випущена наступна газета, а також виплачена зарплата, податки, платежі і т.д. Якщо ж ви ці гроші заховаєте, нічого випущено не буде. Не буде ані продукції, ані зарплати, ані податків із платежами. Це не є чимось новим. Це елементарні закони економіки, в якій гроші мають витрачатися, а не збиратися докупи! Але не витрачають гроші наша бабуся і наш дідусь. Живуть бідненько і збирають ті гроші, аби потім їх же за ці гроші й побили, можливо, і на смерть. То пішли б на ці гроші краще щось собі купили. Поїхали б куди-небудь, випили-закусили нарешті смачненько! Не хочуть! Сидять на своїх скринях із грішми, гальмуючи розвиток економіки. І не просто сидять, а скиглять, як казав незабутній Азаров-Пахло. Що жити погано, що пенсії малі, що все дорого. А якби пенсії були більшими? Нічого б не змінилося. Просто зібрали б ці бабусі з дідусями більше грошей для грабіжників. Звісно, грабіжник є злочинцем. Але ж забрані ним у дідуся гроші повернуться в економіку. Злочинець точно не буде жити на копійки і складати гроші під подушку. Він потратить їх, зробивши таким чином інвестиції у вітчизняне виробництво. Не подумайте, я не за те, щоб стареньких і самотніх грабували. Я за те, щоб ці старенькі витрачали свої гроші, які все одно пропадуть. Ну підіть хоча б куди-небудь, окрім аптеки! Скільки навколо усіляких спокус! Можу показати! Кажете, щоб я за них і заплатив? Кажете, що бідні? Ну то й бідуйте собі, чекаючи грабіжників. І не дивуйтесь, що курс валют зростає. Інвестицій же нема! Вони всі у вас. Під матрацом.
Дідусь та інвестиції
Днями прочитав чергову страшну історію. Про пенсіонера, за яким роками полювали бандити, намагаючись пограбувати. Врешті сільську хату, в якій жив старий, таки узяли штурмом, отруївши собаку і побивши хазяїна. Здобич нападників становила дві тисячі доларів, кілька тисяч гривень плюс золоті прикраси. Скажете, що це звичайна історія? У тому й проблема! У країні вже другу сотню років біда за бідою, а у самотнього дідуся чи бабусі завжди є гроші, які вони старанно переховують, щоб ніколи не витратити. Ці гроші або знаходять після смерті, або не знаходять взагалі (дуже добре заховали), або їх таки забирають чи то діти з онуками, чи то цигани, чи то грабіжники… І так завжди. Яка б не була криза, а криза у нас завжди, у самотньої бабусі завжди заховані гроші. Де вона їх бере? Не знаю. Може, просто не витрачає ні на що?




