Революцію замислюють романтики, реалізують фанатики, а користуються її результатами прагматики. Після півтора десятка років незалежності Рівенщину — колись вотчину рухівців у Верховній Раді — представляють лише люди з партквитками Партії регіонів, а самі «колишні у вишиванках» або опинились на заслуженій пенсії, або знайшли тепле місце у державних установах, або ж так і залишилися політиками, щоправда, з графою «безробітний» у трудовій книжці.
Найдовше на плаву у високій політиці протримався Микола Поровський — людина, без якої Верховну Раду обізнані з політикою рівняни свого часу навіть і не уявляли. Після восьмирічної депутатської роботи уродженець Заріцька і затятий рухівець Поровський у 1998 році спробував був себе на державній службі. Створена ним Республіканська християнська партія не мала ніяких парламентських перспектив, і, можливо, через це наш земляк отримав від адміністрації Кучми доволі затишну посаду першого заступника голови Держенергозбереження, якої, втім, через якийсь час він позбувся. Та все ж стрімкий рекрутинг нардепів-«нашоукраїнців» до уряду дав шанс тимчасово безробітному екс-обранцю рухівської Млинівщини наприкінці 2005 року таки отримати мандат і ще півроку почувати себе справжнім депутатом. Та після програного чергового походу до парламенту, до якого цього разу пан Поровський намагався увійти вже разом із «залізничним» блоком «Відродження», телефони київського офісу його рідної РХП підозріло не відповідають. Зовсім інші господарі з’явилися після виборів і в столичному офісі політичної партії «Вітчизна», якою керує генерал Вілен Мартиросян, відомий тим, що у 1991 році першим привів свій полк, дислокований на Рівенщині, до присяги незалежній Україні та її народу. Наприкінці 1990-х він вигулькнув у структурі виконавчої влади — очолював Координаційну раду при Президенті з питань соціального захисту військовослужбовців. Пізніше зареєстрував власну партію, яка була однією з численних маргінальних опор Леоніда Кучми, а в 2004-му Вілен Арутюнович від імені соратників-військовиків активно підтримував кандидата Януковича. Якщо на попередніх парламентських виборах хвацький генерал був четвертим у списку Української національної асамблеї, то цьогоріч його партія була вже однією з формотворчих структур блоку «За Союз». Отакі-от метаморфози «незалежного» генерала. А от колишній нардеп Роман Омельчук увесь вільний час проводить на дачі. Він зараз на пенсії — отримує половину депутатської зарплатні й на матеріальні негаразди не скаржиться. Хоча каже, що якби продовжував працювати за фахом — інженером на атомній станції, то отримував би більше. Втім, окрім клопотів по саду та городу, встигає ще головувати в обласній організації Української селянсько-демократичної партії. Аж 422 місце Романа Омельчука в передвиборчому списку Блоку Литвина не зробило його песимістом — він впевнений, що УСДП ще покаже себе на наступних виборах, проте себе у Верховній Раді вже не бачить, мовляв, надто багато грошей для цього потрібно. А поки, як справжній українець, виховує сина, який піде цьогоріч у 9 клас, вирощує сад та планує побудувати хату: — Збудую її, мабуть, аж тоді, коли збудуємо справжню незалежну Україну. Втім, схвалюю підписаний Ющенком Універсал — він об’єднає Україну. Час грає на Україну, адже нашій державі зараз потрібна стабільність. Міський голова Рівного середини 90-х років Володимир Мороз врізався у пам’ять нескінченними реорганізаціями і перейменуваннями міських структур, які супроводжувались невпинним зростанням кількості чиновників на тлі остаточно заплутаного і занедбаного комунального господарства. І хоча колишній доцент інституту є щирим патріотом України, але опанувати науку управління містом так і не зміг. А от опинившись після якогось життєвого зигзагу в столичній дирекції «Укрпошти», Володимир Мороз по-справжньому знайшов себе і тривалий час успішно працює першим заступником генерального директора, директором з питань технічної політики і капітального будівництва УДППЗ «Укрпошта». А своєму досвіду, здобутому в рівенський період життя, кандидат технічних наук та колишій «мер» Мороз теж знайшов застосування, адже входить до складу правління Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України. І, звичайно, не забуває про своїх земляків, активно сприяючи розвитку «Рівенського земляцтва» у Києві. І чи не кожен поважний вихідець з Рівенщини, розповідаючи про столичні посиденьки, насамперед добрим словом згадує Володимира Мороза.
