Не пройшла непоміченою рівнянами минулої п'ятниці у Рівненському облмуздрамтеатрі прем'єра рок-опери Геннадія Татарченка на лібрето Юрія Рибчинського "Біла ворона". До постановки твору, який став класикою — і в театральному, і музичному жанрах, залучили увесь творчий колектив театру. Актори співають і танцюють, а оркестр — уперше не в оркестровій ямі, а на сцені. "Живий" оркестр, — наголошують театрали, — це те, чого точно немає ні у попередніх українських, ані у московській постановці "Білої ворони", яку за іронією долі представили публіці одночасно з рівненською.
Геннадій Татарченко
Намір "оживити" свою "Білу ворону" Геннадій Татарченко має давно. Зізнається, "не було божевільного, хто б це зробив" та хотів би, щоб спектакль показували на телебаченні — тільки б Жанна не була схожою на героїню, яку зіграла Міла Йовович у відомому фільмі Люка Бессона. Бо ліричний підтекст для нього важливіший, ніж політичний.
У рівненському варіанті рок-опери жодного пафосу, дорогих обладунків — декорацій та додаткових елементів стільки, скільки дозволяє бюджет. Не претендують, за словами директора театру Володимира Петріва, і на "видатні" голоси — бо "якщо актор не виспіває нотку, то він її дограє". Та й сам сюжет та безперервна дія, що відбувається і на сцені, і в глядацькій залі, ніби приковує погляд. Актори спритно рухаються по сценічних драбинах та виходять до залу. Вперше на сцені, а не в оркестровій ямі, грає оркестр. Диригент Зіновій Крет сам написав оркестровку до "Білої ворони".
"Дивіться виставу про себе", — в один голос закликає творча група. Зокрема, спеціально запрошені з Києва режисер Максим Голенко та балетмейстер Максим Булгаков. Водночас, Максим Голенко не заперечує — розумів, що за нинішньої ситуації тема свободи та самопожертви у глядачів асоціюватиметься із Майданом. Але символи, що нагадують про революцію, подаються ненав'язливо. Британські солдати — у камуфляжі зі щитами і в балаклавах, французький народ — кидає бруківку. Король Карл (актор Андрій Куделя), що не тримає свого слова, постає у хутрі, а без одягу майже не відрізняється від блазня. У кожного свої асоціації викликає псевдожертовність повії, що готова замість Жанни згоріти на вогнищі — тільки б очистити своє ім'я. Зрозуміла іронічність єпископа (Віктор Янчук), який на камеру коментує все, що відбувається і насамкінець так символічно продає прах Орлеанської діви — "бо він цінний в усі часи та епохи".
Разом із тим, актори демонструють свою універсальність — Станіслав Лозовський (Жульєн) грає на електрогітарі та разом із Ігорем Ніколаєвим (Диявол) танцює степ, Ніна Ніколаєва (Столітня війна) — у хорошому розумінні шокує роковим звучанням голосу.
— Це і є європейський підхід — коли актори мають багато талантів, а режисер, за потреби, може їх використати, - додає Володимир Петрів.
Геннадій Татарченко напророчив рівненській постановці "Білої ворони" успіх. Натомість про постановку своєї рок-опери у московському театрі імені Джигарханяна (бюджет якої — три мільйони доларів) додав, що підозрює у ній політичний підтекст. До речі, поет Юрій Рибчинський, побувавши на прем'єрі, занедужав — тому і не приїхав до Рівного. Щоправда, каже Володимир Петрів, пообіцяв таки навідатись невдовзі.
