За традицією головним коментатором «тваринного світу» в українській політиці став відомий політолог, або, скоріше, політастролог, Дмитро Видрін. Найцікавіше, що майже всі пророцтва політастролога на 2003 рік збулися: відбулася і закінчилася війна в Іраку, почалася спроба «економічного освоєння» цієї країни силами коаліції, виникли проблеми з цілісністю Іраку. В Україні відбулася перша фаза політичної реформи. Тому оглядач Вікторія Чірва вирішила звернутися до Дмитра Ігнатійовича ще раз у надії, що він і на наступний рік зробить такі ж правдиві прогнози...
— Давайте спробуємо зробити такі ж успішні прогнози на наступний рік, хоча це буде значно складніше. — Чому? — Хоча б тому, що попередній рік проходив під знаком Цапа, а майбутній буде під знаком Мавпи. А Мавпа, на відміну від прямолінійного Цапа, примхливіша, непередбаченіша і підступніша істота. — Але ми все одно спробуємо? — Безумовно. Куди нам подітися, адже без прогнозів, тим більше в політичному житті, складно не просто жити, а виживати в політичному світі. Я б почав із головної особливості в характері Мавпи, яка, певне, накладе відбиток на архітектуру політики усього майбутнього року. Мавпа — істота, яка ніколи нічого не віддає по-доброму. Ні свою їжу, ні тим більше свою владу. Колись у Південній Африці на річці Оранжевій мені довелося досить тривалий час спостерігати за життям приматів. Мене тоді вразив спосіб полювання на гамадрилів. Видовбується величезний, приблизно метр у діаметрі, гарбуз. Всередину засипається улюблений мавпами рис, до якого можна добратися тільки через вузенький отвір, куди мавпа ледве протискує складені в трубочку долоні. Вона набирає повну жменю рису і назад вже витягти не може. Саме в цей час до неї з криками біжать мисливці, озброєні палицями і мачете. Ось тут і починається найцікавіше. Мавпа бачить, що через декілька секунд з нею можуть зробити щось страшне або навіть непоправне. Вона теж кричить, тільки не від азарту, звичайно, а від страху. Але розтиснути долоні з рисом, щоб витягти руку з гарбуза, вище мавпячих сил. Тому я з повною відповідальністю стверджую, що владу в наступаючому році ніхто і нікому не буде ні передавати просто так, ні віддавати. Ті, хто має владу, будуть до останнього тримати її в однім кулаці, незважаючи на будь-які погрози і побоювання. Так що забудьте про всяких там спадкоємців, сценарії урочистих зречень і урочистої передачі влади, власності, повноважень. Це ж Рік Мавпи. — Так що ж — нічого не зміниться? — Ні, певне, щось все-таки зміниться. І пов’язано це з тим, що майбутній рік не просто рік Мавпи, а рік синьої або дерев’яної Мавпи. Справа в тому, що Мавпа — символ пародії. А синя Мавпа або дерев’яна Мавпа — це символ пародії на пародію. Я якось вже називав нашу політичну реформу пародією на пародію. Всі чомусь сприйняли це як подвійне приниження або подвійну іронію з приводу реформи. А я саме вкладав у це цілком позитивний зміст. Справа в тому, що реформа, на мій погляд, дійсно задумувалася як пародія. Як спосіб приховати бажання продовжити владу відомої групи людей. І в цьому, до речі, я не бачу нічого незвичайного або навіть негативного. Я не знаю жодного політика за всю історію людства, який не намагався продовжити своє політичне життя. Як не знаю жодної людини, крім хворих на суїцид, які не борються за продовження свого фізичного життя. Інша справа, що не завжди обираються оптимальні форми продовження як політичного, так і фізичного життя. Для продовження першого часто обирають авантюру, а для продовження другого — знахарство. Але мова зараз не про це. Отож. Була пародія реформи як спосіб продовження політичного життя. Тобто спрацює горезвісний закон заперечення заперечення. Або, інакше кажучи, — мінус на мінус дасть плюс. Наприклад, обрання Президента парламентом, яке задумувалося як спосіб продовження влади однієї особи, може призвести, навпаки, до нових варіантів зміни влади і до появи цілком нових фігур. Але, повторюю, легкої зміни влади не буде. Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб у рік Мавпи відбувалася де-небудь легка і безболісна передача влади. Таке взагалі найкраще робити в рік Цапа. Хоча, може, у минулому році вже й відбулася зміна і передача влади, а ми це просто не помітили. — Давайте все-таки від політичної астрології, якою б вона не була для усіх цікавою, перейдемо до конкретніших проблем і прогнозів. Як ви вважаєте, чи утримається прем’єр у наступному році? — Прем’єр-міністр Тигр за роком народження, а в Тигрів з Мавпами досить складні стосунки. Тому легко йому в наступному році не буде. Ви, напевно, пам’ятаєте, що улюблене заняття бандерлогів — стравлювати тигрів між собою і зверху спостерігати, чим закінчиться битва титанів. Добре, залишимо астрологію. Здається, я десь вже згадував, що на всьому пострадянському просторі сформувалася актуалізована, тобто пристосована до сіюхвилинної специфіки модель і стратегія виживання прем’єрів, та й політичних лідерів взагалі. Ця модель містить три обов’язкових елементи. У будь-якій пострадянській країні прем’єр, щоб не просто політично вижити, але й зміцнити свої позиції, повинен: а) «вишикувати» міністрів, б) «виростити» фондовий рейтинг країни, в) «посадити» олігарха. Думаю, що якщо це буде зроблено, то в прем’єра може бути просто блискуче політичне майбутнє. — Ну а щодо «посадити» олігарха? — Хотів би відразу сказати, що Україна м’якша, патріархальніша країна, ніж Росія, і в нас «посадити» олігарха не обов’язково означає його фізичну відсидку. У нас посадити частіше означає щось типу «посадити в калюжу» — змусити, наприклад, повернути борги, зменшити свої апетити, пожити якийсь час не в передмісті Києва або Дніпропетровська, а в передмісті Женеви або в Монте-Карло. Але це, скоріше за все, буде неминуче, оскільки вже є «думка мас», з якою прем’єру необхідно рахуватися. — Що говорять зірки про ситуацію у світі взагалі? Чи стане спокійніше або, навпаки, будуть загострення, наприклад, у тому ж Іраку, війну в якому ви так точно пророчили за термінами і результатами торік? — Відразу скажу, що пророчити війну було дуже просто. Головне — просто правильно розуміти ситуацію. Зокрема, у світі існує неправильне трактування про те, що багато війн взагалі й війна в Іраку зокрема відбуваються через переділ нафтових активів. Щоб створити в простого народу ілюзію того, що він «січе фішку», тобто розуміє суть подій, навіть запущено у світових мас-медіа пояснення, що все оточення Буша, включаючи особливо Пауелла і Кондолізу Райз, — це вихідці і ставленики нафтових корпорацій, й, звісно, вони не можуть не виявляти особливого інтересу до нафтоносних регіонів. Насправді ж все це зовсім не так. І, повторюю ще раз, такі версії запускаються тільки для того, щоб подарувати світовому народцю ілюзію, що він розуміє підкладку всього того, що відбувається у світі. Насправді ж причини військових конфліктів завжди набагато глибші, ніж просто боротьба за сировинні ресурси. Наприклад, у випадку з Іраком відбулася якась, я б сказав мовою біології, «еволюційна угода» цієї країни зі Штатами. Після розпаду Союзу Штати залишилися останньою країною, яка перебуває у фазі «пасіонарного підйому». Тобто для того, щоб нормально жити і нормально себе відчувати, вони повинні безупинно розширювати зону своїх інтересів, зону свого впливу. Природно, вони шукали нові точки прикладання свого впливу, «освоєння яких можна красиво обіграти ідеологічно». З іншого боку, Ірак перебував у фазі «пасіонарного надлому». Він готовий був уже розпастися на декілька окремих країн, але для цього знову-таки було потрібне якесь прийнятніше пояснення. І ось на рівні, можливо, навіть підсвідомості була укладена подібна еволюційна угода, тобто угода, яка сприяє оптимальному еволюційному розвитку обох сторін. Одні нападають і одержують призначені їм дивіденди, збільшуючи сферу свого впливу, інші здаються і розпадаються на декілька органічних субрегіонів, але не несуть за цей розпад країни історичної відповідальності. От, власне, і все. — А Хусейн? — А що, власне, Хусейн? Із Саддамом просто вийшло дещо негарно. По ідеї, він повинен був би пропасти, розчинитися, перетворитися на вічний дух світового зла. Тепер же, після його арешту, якщо військова ситуація буде продовжуватися, вже важко говорити про контртерористичну фазу, оскільки ситуація буде перетікати в карально-партизанську фазу. Тому, на мій погляд, не треба було діставати Хусейна з його нори, нехай би там собі догнивав. Хоча, з іншого боку — вихід є. Щоб не дати ситуації, як я сказав, із контртерористичної перейти в карально-партизанську, потрібно знайти поруч з Іраком іншого Містера Зло, іншого диктатора, а таких поруч з цією країною як мінімум троє. Колись мудрий дідусь Єльцин під час першого свого візиту в США вчив наївних американців світової геополітики. Як колишній виконроб він їм повідав головну геополітичну таємницю — будь-яка недобудова покривається іншою, ще більшою недобудовою. Наприклад, якщо ви вчасно за договором не побудували туалет, то, щоб не сплачувати неустойку, починайте відразу ж навколо туалету будувати, скажімо, нафтопереробний завод. Недобудова заводу відповідно покриває недобудову туалету. Тому мудрий, як його звали в Штат, Йолкін говорив, якщо якийсь геополітичний проект не закінчили, відразу починайте навколо нього новий, тільки масштабніший. Думаю, наші американські друзі ці уроки старого виконроба запам’ятали, і я впевнений, що майбутній рік порадує нас цікавими телевізійними картинками з екзотичними пейзажами Сирії, Ірану, а можливо, і дружньої Україні Лівії. Головне, щоб на фоні цих пейзажів рідше миготіли українські хлопці. — Після російських виборів багато українських політиків і політологів почали будувати здогадки, яким же чином нинішній розклад у Держдумі РФ може вплинути на Україну. А яка ваша думка? — Можливо, вам видасться дивним, але майже ніякого впливу російські вибори на Україну не справлять. Хіба що може бути легка корекція стилю російської дипломатії після того, як російська влада «утилізує» нові політичні сили. Можливо, це станеться тоді, коли Глазьєв виявиться прем’єр-міністром або віце-прем’єром російського уряду, а Рогозін стане міністром закордонних справ або секретарем Нацбезу РФ. Та й то, повторюю, зміниться тільки стилістика, так би мовити, зовнішній дизайн дипломатії, російська дипломатична мова стане шорсткішою, жорсткішою, а іноді навіть колючою. Але, за великим рахунком, не зміниться нічого. Справа в тому, що, починаючи з минулого, і особливо з цього року в Україні й Росії складаються зовсім різні суспільно-економічні й суспільно-політичні системи. Російську систему я називаю «конспіративний» капіталізм, коли країна перетворюється на одну величезну резентуру, де управління бізнесом, пресою, громадською думкою здійснюється специфічними методами спецслужб, силових структур і класичною конспірологією. А Україна вже пішла дорогою «корпоративного» капіталізму. У нас власність і влада розділені між трьома-чотирма великими конгломераціями (утім, четверта, як ми з вами вище говорили, певне, незабаром зникне). І от ці, як я їх називаю, ОПГ — організовані політичні групи — вже нікому ні владу, ні власність не віддадуть, а будуть вічно розподіляти їх між собою. Цей перманентний перерозподіл буде називатися «специфічний український шлях». Тому ніяких особливих точок дотику між Україною й Росією не буде: керівництво цих країн чим далі, тим більше буде говорити різними мовами, а навіть якщо спілкування буде відбуватися на одному «великому і могучому», то вони все менше будуть розуміти одне одного. — Ви говорили про те, що єдиний український шлях — це безкінечний перерозподіл повноважень між тими, хто перебуває при владі. Іншими словами, в опозиції немає ніяких шансів? — Опозиція в Україні за останній час дуже багато чого пережила і випробувала, але при цьому майже нічому не навчилася. Мені неодноразово доводилося говорити з лідерами опозиції, і я завжди задавав їм те саме запитання: чому вони не намагаються стати політиками? Адже політик, на мій погляд, цей той, хто пропонує суспільству власні нові сенси і формати. У нас же опозиція завжди оперує всередині того формату, який їй пропонує влада, завжди говорить тією ж політичною мовою, якою говорить режим, не пропонує нові змісти, а намагається на свій лад «поліпшити» ті, що нав’язуються зверху. До речі, повертаючись до року Мавпи: знаєте, чому людина з усіх тварин найбільше ненавидить саме цього звірка? Тому що мавпи гротескно і навіть глумливо пародіюють саму людину. Так-от, я дав би опозиції пораду: не треба пародіювати владу, і все у вас, хлопці, буде нормально! І ще одна порада нашим шановним опозиціонерам: шукайте свого «клієнта». Жванецький дуже правильно відзначив, що головна ударна сила капіталізму — це низи верхів і верхи низів. А наші лідери опозиції, напевне, трохи наплутали й або «ломляться» співпрацювати з верхами верхів, або заграють із низами низів. — Дмитре Ігнатійовичу, постарайтеся відповісти одним реченням: що нас чекає в найближчому майбутньому? — Є одна геніальна фраза, не пам’ятаю, хто її сказав, можливо, навіть я сам. Майбутнє вже настало, просто воно нерівномірно розподілене...
