На 2023 рік припадає 80-а річниця трагедій двох чеських сіл на Волині: 13 липня – знищення Чеського Малина та 11 листопада – розстріл 32-х мирних мешканців та спалення села Михна-Сергіївка. Епідемія Covid-19 та напад Росії на Україну унеможливили в останні роки приїзд офіційних осіб та інших громадян Чеської Республіки на траурні заходи в Україну, зокрема до Малина.
Зважаючи на війну Росії проти України, яку чомусь довго війною не називали, ніби мова йшла про ліквідацію якоїсь банди, а не військові дії проти регулярних військ недружньої держави, згадка про Малинську трагедію залишається актуальною, бо маємо приклади військових злочинів у ХХІ столітті, вчинених у Маріуполі, Бучі та багатьох інших містах і селах України. Не важливо, як називаються злочинці в мундирах і без них – фашисти, націонал-соціалісти, комуністи тощо, оцінювати їх треба за їх діями, а не за самоназвами. Якщо гітлерівці «відзначились» в Орадурі, Хатині, Чеському Малині, Лідіцях, Корюківці, то путінці теж мають великий «послужний список», а саме: Чечня, сирійське Алеппо, а тепер і наші рідні українські міста і села. Усіх і не перерахувати!
Перша згадка про село Малин датується 1444 роком (Николай Теодрович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской губернии. Т. 2. Почаев, 1889. С. 955-957). Село Малин згадується в акті від 1545 року в описі Луцького замку серед інших тодішніх поселень «як володіння панів Михайла та Сокола Єловичів з Малина». Ще згадується в акті від 1566 року, в скарзі «земяніна» Брзобогатого про грабунок, побиття та поміщення в темницю в селі Малин його слуги господарським маршалком Михайлом Малинським. За записами 1620 року, село належало Миколі Малинському. Наступна згадка про Малин датується 1720 роком і стосується духовного заповіту, складеного Даниїлом Братковським щодо розподілу його майна. Згадується поміщик Йосип Яловицький.
Походження назви населеного пункту Малин трактується як похідне від слова «малий». У давні часи поселення, розташоване на лівому березі річки Осинище, було малим, але згодом розрослося, а назва «Малин» залишилася.
У 1857 році за кошти прихожан у селі побудували церкву Св. Миколая Чудотворця, дерев'яну, на мурованому фундаменті, і першим священником був Олександр Львович.
Після відміни кріпацтва в 1861 році частина угідь перейшла у власність селян, але значна частина земель (орна земля, луки та ліси) все ще належала панові Слівінському, який не зміг дати ладу своїй землі і тому в 1870 році вирішив продати її чеським переселенцям, які на запрошення російського царя Олександра ІІ почали масово переселятися на терени Волинської губернії в пошуках кращої долі, тобто можливості купити земельний наділ, для чого у них не вистачало коштів через дороговизну землі в себе на батьківщині, як вони казали: «за халупу – землю» (по-чеськи халупа – малоземельне господарство).
Чехи купили 1200 моргів землі (поля, луки та ліс) у польського власника Казіміра Слівінського по 20 рублів за морг. Маєток називався Малин, звідки і пішла назва села Малин.
Чехи-переселенці були католиками й відвідували меси в костелах Ярославич або Олики, а часом і в Острожці, де в палаці Ледоховського була каплиця, що, звичайно, не подобалося російській владі. Якщо за Олександра ІІ якось ще толерантно ставилися до чехів-католиків, то з приходом до влади Олександра ІІІ голова православного Синоду Побєдоносцев вирішив здійснити перехід до православ’я кількох тисяч чехів на Волині і не тільки.
На той час чехи на Волині мали три чеські приходи: у Підгайцях біля Дубна з священником Грдлічкою, у Глинську з Саскою та в Гульчі з Кашпаром. Ці три священники намагалися об’єднати весь чеський люд на Волині в єдиній чеськобратській церкві, початки якої тягнуться ще до XV століття. Але домовитися трьом священникам та делегатам від різних чеських поселень не вдалося, на що й очікувала царська влада, видавши в 1884 році закон, яким заборонявся продаж землі католикам, а в 1888 році наступний закон, яким заборонявся продаж землі католикам під промислові підприємства та ліквідовувалися чеські приходи. Значна частина чехів змушена була перейти до православ’я, щоб не втратити право на володіння землею. Тому в 1888-1891 роках відбувся масовий перехід чехів до православ’я цілими родинами та селами, що активно висвітлювалося в пресі, зокрема у «Волынских епархиальных ведомостях». Частина чехів залишалася вірною католицизму, зокрема католики переважали в окремих селах, наприклад, Грушвиця, Мартинівка, Купичів, Новоставці та ін.
Слід зауважити, що чехи, як католики, так і православні, не відзначалися строгістю дотримання канонів віри та обрядів, як це було зазвичай у католиків-поляків. Так, наприклад, у Малині перехід до православної віри відбувся на свято католицького святого Вацлава, який вважається заступником чеських земель. Надалі в Малині в цей день чехи влаштовували хресний хід так само, як і в день святого Миколая Чудотворця, прихожанами церкви якого вони були.
Малин працював, Малин розвивався. Уже однієї цегельні не вистачало для забезпечення потреб будівництва житлових та господарських будівель. Змінилося й ставлення українського населення до чехів. У них уже не бачили тих, хто викупив кращі землі, і не підсміювалися, дивлячись, як чехи вивозять з хлівів гній на поля, а ставились до них з повагою, як до господарів, в яких можна і потрібно повчитися господарюванню.
У Малині так само, як і в інших чеських селах, почали вирощувати хміль, який в період його великого попиту давав високі прибутки, що сприяло подальшому підйому та процвітанню села. У селі побудували будинок для проведення громадських заходів, один з мешканців відкрив магазин змішаних товарів, а інший – корчму, де розливали пиво з чеських броварень з Семидуб, Олики, Луцька. Була сільська бібліотека, що нараховувала близько тисячі книг. Працював театральний гурток, який в зимову пору давав декілька вистав. Також працював вальцьовий млин з паровим двигуном, він славився на всю околицю своїм якісним борошном та давав гудок, повідомляючи селянам про обід.
Усе було б добре, якби не війна. В 1-шу світову на два місяці Малин окупували австро-угорські війська. Низка родин евакуювалася вглиб Росії, а інших під багнетами виселили з села під час свого відступу австрійські та німецькі війська аж до Володимира Волинського, де довелося майже два роки перебувати на тимчасовому поселенні в уже розграбованому чужому селі. Та й після повернення додому в 1918 році вони застали повністю розграбованими свої оселі, а в декого ще й зруйновані або спалені.
Почалася знову важка праця, праця на полях, хмільниках, у садках, хлівах та клунях. Вдалося упродовж декількох років вийти на передвоєнний рівень, а згодом і перевершити його, бо в 20-х роках ХХ століття в Другій Речі Посполитій, в складі якої в той час перебувала Західна Волинь, спостерігався економічний підйом.
І знову війна – спочатку німецько-польська, потім окупація сталінськими військами Західної України та Білорусі, «розкуркулення» заможних селян, націоналізація підприємств, пошуки «ворогів народу», німецько-радянська війна.
На третьому році війни сталася жахлива подія, яку навіть в самому страшному сні не могли уявити собі мешканці Українського та Чеського Малина.
13 липня 1943 року рано-вранці , охопивши спочатку Малин Український, наблизилися до Малина Чеського німецькі карателі, які ще напередодні увечері під’їхали десь на 30-35 автомашинах з гарнізонів Олики, Луцька, Рівного і зосередилися в навколишніх селах. Вони заходили в кожну оселю, забирали всіх і під багнетами невеликими групами по 30-35 осіб гнали в бік української православної церкви. Там розділили всіх мешканців, відділивши окремо чоловіків та юнаків. Чоловікам було наказано протягом години запрягти коні й навантажити на вози все, що було цінне в господарстві: знаряддя, меблі, продукти. Група юнаків чисельністю 10-15 чоловік змушена були гнати як українську, так і чеську худобу. Її відігнали до Олики, туди ж відвезли і награбоване майно. Старих та немічних звозили на возах. З української частини села вже було чути вибухи гранат, горіли хати, лунали крики жінок та дітей. Частину мешканців села загнали в церкву, яку підпалили. Жінок та дітей, що не помістилися в церкві, погнали назад до чеської частини села, де заганяли в клуні та інші більші господарські будівлі, які так само підпалювали. Людей, які вискакували з палаючих будівель, косили автоматні черги. Значна частина житлових будинків вціліла, як і чеська школа, будівля якої і зараз використовується за призначенням. Село частково залишилося, але не залишилися люди, які його населяли.
У результаті цієї людиноненависницької акції загинуло більш ніж 800 осіб, з них: 374 чехи, 132 українці, 26 поляків і не встановлена кількість осіб – мешканців навколишніх сіл, які потрапили в оточення. (Джерело: Вікіпедія).Точної цифри загиблих не встановлено, і різні джерела наводять різні цифри. Врятувалися лише ті, що були у від’їзді, встигли сховатися в городах або пасли худобу у віддалених від села місцях. Йозеф Мартіновский, автор “Хроніки Чеського Малина”, наводить світлини з жінками та дітьми, які пережили цю трагедію.
Чому таке жахіття зазнав Малин як український, так і чеський? Чіткої відповіді на це запитання нема, хоча є декілька версій, що пояснюють причину такої жорстокості. За однією з них, за декілька днів до цього поблизу села проходило партизанське з’єднання Ковпака і чехи згідно з записами в щоденнику комісара загону Семена Руднєва передали партизанам «250 пар білизни, 50 центнерів борошна, 10 центнерів сиру». За іншою версією, у Малині робилися запаси борошна та іншого провіанту для Вермахту і все це розібрали селяни з навколишніх сіл. Німці за це вирішили відомстити чехам.
Історик Ярослав Антонюк, досліджуючи архіви НКВД, стверджує, що загальна кількість жертв може становити 874 особи, включаючи мешканців українського та чеського сіл, людей, які ночували в цьому селі або тимчасово проживали в ньому, та невеликої групи вояків УПА, що вступила в нерівний бій з карателями, чисельність яких сягала 1500 осіб. Про бій з карателями в Українському Малині згадує і автор хроніки Чеського Малина Йозеф Мартіновський. За свідченням тих, хто долею випадку пережив цю трагедію, серед карателів, окрім німецької, було чути польську, російську, українську і навіть чеську мову. Негідники є в кожній нації, хоча натхненниками та організаторами цієї каральної акції були німці, і на чолі стояли гестапівці.
Та яке може бути пояснення діям нелюдів, диктаторів і всіх інших великих і маленьких вождів і вождиків, які вважають свою націю, партію, ідеологію єдино правильною і незаперечною, мріючи про світове панування!
Зі свого боку хотілося б додати, що в траурних заходах у Малині повинні були б бути представники української влади більш високого рангу, як це нині відбувається в Бучі та інших деокупованих населених пунктах, у той час як в Малині, за невеликим винятком, бувають лише представники місцевої сільської влади, а з чеського боку приїжджають члени парламенту, представники чеського посольства в Києві, консули чеського консульства у Львові, поважні ветерани 2-ої світової війни, представники громадськості. В українських ЗМІ потрібно це теж висвітлювати, бо в Радянському Союзі всі знали про білоруську Хатинь, де загинуло 149 осіб, а про Малин, з його значно більшою кількістю жертв, і в незалежній Україні мало хто знає. Пам’ятаючи про жертв гітлеризму і вшановуючи пам’ять жертв путінізму, ми водночас будемо нагадувати вбивцям і негідникам різних часів і народів про неминучість відплати.
Грабів, 2023.
В’ячеслав Шляховий.
