Відповідно до результатів дослідження, метою якого було визначення коефіцієнта інтелектуального розвитку (IQ) у різних частинах світу, добробут держави тісно пов’язаний із середнім рівнем IQ його населення. Вивчення даних, отриманих у шістдесяти країнах, показало чіткий взаємозв’язок між інтелектуальними здібностями нації й валовим внутрішнім продуктом держави. За словами авторів, результати досліджень свідчать, що міжнародні організації повинні докладати більше зусиль, щоб поліпшити харчування вагітних жінок і підлітків у країнах, які розвиваються, для того, щоб допомогти цим країнам подолати бідність.
Річард Лінн, професор психології Ольстерського університету (Ірландія), і Тату Ванханен, професор політології університету міста Тампере (Фінляндія), проводили свої дослідження на основі репрезентативної вибірки серед населень різних країн. Вони виявили, що країни тихоокеанського регіону мають найбільші інтелектуальні показники: середній рівень IQ жителів Японії, Південної Кореї, Тайваню, Китаю, Гонконгу і Сінгапуру становить приблизно 105. Наступні найкращі показники має населення Європи, Сполучених Штатів, Канади, Австралії та Нової Зеландії — середній рівень IQ дорівнює 100. У Південній Азії, Північній Африці та більшості країн Латинської Америки рівень IQ склав у середньому 85, а в країнах Африки, що розташовані на південь від пустелі Сахара й у країнах Карибського басейну — близько 70. Базуючись на міжнародних критеріях оцінки економічних показників, дослідники прийшли до висновку, що різниця в добробуті різних держав на 58 відсотків може бути пояснена різними рівнями інтелекту їх громадян. Кожен бал вище 70 дорівнює приблизно п’ятистам фунтам стерлінгів ВВП на душу населення. Як говориться в доповіді, люди з більшим IQ можуть набувати складніші навички і виготовляти товари і послуги, які більше за інші затребувані на міжнародному ринку. Також відзначається, що в країнах з вищим IQ більша імовірність розвитку ефективних інфраструктур (транспорт, зв’язок та ін.), а також більша імовірність появи політичних лідерів, здатних вміло керувати економікою своїх країн. Відхилення від загальної тенденції можуть бути пояснені політичними або економічними чинниками: наприклад, такі країни, як Китай, Росія, держави Східної Європи, які володіють високим середнім рівнем IQ (близько 100), але низьким прибутком на душу населення, найчастіше мають соціалістичну історію. А в соціалістичних системах не існувало природної взаємозалежності між навичками і добробутом держави, стверджують автори доповіді. Інші відхилення можуть бути пояснені природними ресурсами: наприклад, нафта в країнах Перської затоки, діаманти в Ботсвані або сприятливий для туризму клімат на Бермудських островах дозволяють цим країнам мати більший ВВП, ніж іншим державам з аналогічними рівнями IQ. Хоча вважається, що розумові здібності значною мірою передаються в спадщину, зовнішні чинники теж мають значення. У розвинутих країнах IQ росте дуже швидко, приблизно на 25 балів за одне покоління. «Немає ніяких сумнівів, що погане харчування впливає на рівень IQ, — говорить професор Лінн. — Поліпшення харчування дітей може підвищити коефіцієнт їх розумового розвитку на 5-10 або навіть 15 пунктів». «Деякі критики можуть припустити, що ми плутаємо причину із наслідками, і що в багатших країнах IQ вищий через кращу охорону здоров’я, освіту та ін. Проте ми так не думаємо. Розумові здібності — це найбільший самостійний чинник, що впливає на добробут нації. А потім коло замикається, і добробут починає додавати додаткові пункти до IQ». Психолог Олівер Джеймс вважає, що IQ приділяється занадто велика роль в об’єктивній оцінці розумових здібностей. «Автори плутають IQ з освітою. Якщо в країні є чудова система освіти, то її економіка буде вигравати від цього. А чудова освіта зазвичай і існує в багатих країнах».
