У більшості українців є лише один «сміттєвий» закон: не виносити сміття з хати ввечері, бо «гроші з будинку несеш». А от як і куди йде наше сміття — ми просто не замислюємось. Тим часом у багатьох країнах, особливо в Європі, сміття не викидають, а сортують і потім переробляють.
В Україні ж навіть у столиці баки для сортування сміття є лише в трьох районах — Подільському, Голосіївському та Шевченківському, а в регіонах їх і того менше. Тому значну частину побутових відходів комунальні служби продовжують вивозити на численні полігони. За словами експертів, потрапляючи на такі полігони, більша частина сміття переробці вже не підлягає, а отже, рано чи пізно ми цими побутовими відходами або засиплемося, або задихнемося від їхнього спалювання. Рятують ситуацію лише кіоски з прийому вторсировини, куди люди — щоправда, переважно бомжі, — здають склотару, картон, пластикові пляшки, та зацікавленість деяких підприємств у переробці своїх же відходів. Як в Україні переробляють побутові й промислові відходи та який шлях проходить сміття від бака до нових «реінкарнацій»? «Лише 45% одягу секонд-хенд придатні для подальшого носіння. Інше дрантя, якщо воно зроблене з бавовни, ми продаємо», — стверджує президент Асоціації дилерів одягу секонд-хенд Владислав Мясоєдов. За його словами, до числа найбільших замовників у столиці входять «Київський метрополітен» та «Укрзалізниця». Вони купують секонд на обтиральні матеріали. Також асоціація підписала контракт із Одеським заводом оздоблювальних матеріалів, де дрантя переробляють на основу під лінолеум. Кілька років тому зі шкіряного секонд-хенду шили рукавиці третього сорту, але тепер шкіри завозиться менше і виробництво зійшло до нуля.
На сміттєвих полігонах добувають газ Мало хто знає, але сміттєві звалища небезпечні не тільки забрудненням ґрунтів і підземних вод. Уся справа в метані. Його виробляють специфічні бактерії, що плодяться у сміттєвих покладах багатометрової товщини і розкладають органічні відходи, виділяючи газ і тепло. Нагромадження гарячого біогазу призводить до самозаймання відходів, збільшуючи і без того критичний стан повітря над смітниками, тому що метан у 20 разів шкідливіший для кліматичної системи за вуглекислий газ. Але проблему можна зробити джерелом енергії. Компанія «ТИС Еко» успішно реалізує проект зі збору біогазу в Маріуполі на Приморському полігоні твердих побутових відходів. Схема установки для збору біогазу проста: кожні 30 метрів крізь товщу відходів бурять отвір і вставляють перфоровану трубку, через яку відкачують газ і направляють його в систему очищення. Очищений метан можна продавати на опалювальні системи, електростанції та заправки для газових авто. Розрахунки компанії «ТИС Еко» показують, що з однієї тонни побутових відходів можна одержувати 140-280 куб. м біогазу. За даними попередніх розрахунків, біогазу на всіх українських смітниках і фермах вистачить, щоб покрити 10% річної потреби країни в газі. «На сьогодні ми споживаємо 75 млрд. куб. м природного газу, з яких 55 млрд. купуємо в Росії. У той же час потенціал видобутку біогазу — 7 млрд. куб. м на рік», — розповіла експерт з екології «ТИС Еко» Юлія Маклюк.
Пелети — паливо майбутнього Європа давно використовує як альтернативне паливо органічні відходи у вигляді пелет. Їх виготовляють (пресують без хімічних закріплювачів у тонкі, з олівець товщиною, палички) насамперед з деревини: непридатних для подальшого використання піддонів, післяноворічних ялинок, шухляд, муки, стружки і залишків лісової деревини. Хоча також бувають пелети з соломи, лузги, рисового лушпиння, торфу і т.д. Перевага пелет у тому, що при низькій, часто до 1%, зольності (обсяг попелу після повного згоряння продукту), вони дають багато тепла. Не даремно шведи щорічно нарощують обсяг їхнього споживання на 30%, а Британія на рівні держпрограми стимулює їхнє використання. Україна в пелетному питанні, на жаль, сировинний придаток. Приміром, на кожному гектарі рубання залишається 40-60 куб. м відходів лісопиляння. Переробляючи їх у пелети і використовуючи для теплопостачання в містах і селищах, країна могла б заощаджувати 15-20% видобувного палива на рік. Але Україна їх поки що більше експортує, ніж споживає.
Друге життя макулатури й пластикових пляшок У тонні сміття близько 30% паперових відходів. Але потрапивши на смітник, вони губляться безповоротно і переробці не підлягають. Тому макулатуру заготовляють окремо. Її ділять на 13 сортів — від відходів білого паперу до старих шпалер і мішків від цементу. Сучасні технології дозволяють перетворювати макулатуру не тільки на туалетний папір, але й на тканину, газетний папір, звичайний, а також технічний і покрівельний картон (руберойд). Навряд чи можна знайти щось більш розповсюджене й водночас шкідливе, як пластикова пляшка: розкладається в природі вона більше 100 років, а при згорянні виділяє діоксин. За словами директора СП «Роква» (займається збором і переробкою побутових і промислових відходів) Валентина Сердюка, на смітниках по всій країні зібралося понад 300 тисяч тонн цього виду відходів, хоча його можна переробляти. Найбільша проблема — зібрати пляшки, оскільки за них мало платять. А от продукти переробки дуже затребувані, але не в Україні, а за кордоном — у Польщі, наприклад, і Китаї. ”З таких пляшок роблять спочатку гранули, а вже з гранул можуть робити купу всього іншого — від таких же пляшок та іншої тари до тканин, одягу й іграшок», — розповів Валентин Сердюк. Для виробництва вторинної полімерної продукції, так званої вторинної гранули, використовуються промислові й полігонні відходи: полімерна тара, труби, іграшки, посуд, обмотка кабелів, корпуси побутової техніки, промислові відходи плівки та інших виробів. Усе це беруть переважно з підприємств, що мають великі полімерні відходи, супермаркетів, що здають відходи стрейч-плівки (щомісяця «Київміськвторресурси» збирає 125 т плівки й упакування) або бій пластмасових виробів в утиль. Потім підприємство переробляє все це і гранулює, а з гранул, за словами директора «Київміськвторресурсів» Ольги Чуднер, роблять сантехнічні труби, вироби з пластмаси.
Із шин — нафта і дорога Навіть у кризу кількість авто в Україні зростала, а разом з ними і кількість відпрацьованих покришок. Звичайні міські смітники їх не приймають, тож нерідко водії звалюють їх хто куди, засмічуючи навколишнє середовище. Проте покришки можна переробляти методом піролізу в котлах-автоклавах і одержувати при цьому кілька видів проміжної сировини для подальшого використання. По-перше, піролізний газ, що може використовуватися для роботи самого автоклава. По-друге, рідка фракція, що може застосовуватися як котельне або грубне паливо. По-третє, технічний вуглець, що використовується як тверде паливо або пігмент. По-четверте, металева нитка, яку можна здати на металобрухт, а після випалу використовувати як в’язальний дріт. Альтернативний варіант переробки шин — подрібнювання їх на крихту. Її потім можна використовувати для виготовлення килимків для підлоги і підошов для взуття, покриттів для тенісних кортів і, головне, у дорожніх покриттях (на 1 км дороги йде 14-15 тонн крихти). «Додавання цього компоненту робить асфальт більш стійким до перепадів температур і опадів, також поліпшується зчеплення з колесами авто», — пояснив Валентин Сердюк. За словами експерта, в Україні ще не дійшли до такого універсального застосування крихти. Зокрема тому, що на частому ремонті доріг наживається ціла армія чиновників.
Листя — на добрива Щоосені на вулицях міст битва з урожаєм — збирання опалого листя. Найчастіше воно потрапляє на смітники, а краще було б готувати з опалого листя компост. Так вже роблять у Дніпродзержинську, Ялті, Євпаторії. А також у Європі, де компост — цілком дохідний бізнес. Наприклад, у Литві у жителів приватних будинків проблема: спалювати опале листя не можна, а залишати на ділянці не хочеться. Доводиться за гроші вивозити в приватні компостні ями. Київська міська програма утилізації рослинних відходів на 2007-2010 роки передбачала будівництво двох підприємств, де з листя, трави та гілок мали робити пелети й органічні добрива. Замовник обох підприємств, «Київзеленбуд», збирався половину щорічного 300-тонного листяного «улову» пускати на пелети та брикети (для обігріву, наприклад, теплиць і оранжерей), а інше закладати в компостні ями. Але віз і нині там.
Краса з вторсировини В Україні технології переробки побутових і промислових відходів тільки освоюються або, у кращому випадку, використовуються в промисловому виробництві. У світі такі відходи і вторсировина давно стали об’єктом уваги дизайнерів, що роблять з них красиві і, головне, функціональні речі. Правда, дорогі... Голландський дизайнер Тейо Ремі ще на початку 1990-х створив крісло Rug Chair (дослівно: крісло, що стягнуте ременями) зі старого одягу, складеного стосиком і перев’язаного стрічками. Тоді ж дизайнер створив і незвичайний «комод»: узяв 20 шухляд від старих комодів і тумбочок, зробив для них нові персональні оболонки і скріпив ременями в новий єдиний предмет меблів. Пізніше Тейо Ремі разом з колегою Рене Веенхуізеном створили веселенький килим зі старих ковдр під назвою «Випадковий килим». А от Coca Cola навесні минулого року в Італії представила стільці, що виготовляють з перероблених пляшок від коли — як пластикових, так і бляшаних. На виробництво кожного стільця йде по 111 пляшок або банок. Уже стало звичкою, що своє життя авто закінчують на розбиранні або базі металобрухту. А от на Заході друге життя одержують несподівані деталі. Наприклад, у Каліфорнії архітектори переробили будинок під офіс компанії, пов’язаної з автобізнесом. Лобове скло тут використали як козирки над дверима, а також як огорожу всередині будинку, один паркан у дворі зробили з дверей авто, а інший прикрасили дорожніми знаками. А от у Бельгії заповзятливі дизайнери після заміни старих світлофорів на більш сучасні взялися просувати кольорове скло як... тарілки. Брати-дизайнери зі Швейцарії Маркус і Даніель Фрейтаг із середини 90-х роблять сумки зі... старого кольорового брезенту для хур, ременів і подушок безпеки та велошин. Сімейна компанія Freitag купує в АТП по всьому світу вторсировину і шиє 40 видів сумок, гаманців і чохлів (у тому числі для iPhone і iPad) і продає у 300 магазинах в усьому світі. Як і будь-які екотовари сумки Freitag дорогі: гаманець обійдеться в 45-140 швейцарських франків (370-1150 гривень), чохол для iPhone — 60 франків (500 гривень), а за 260 франків (2130 гривень) на www.freitag.ch можна самому «нарізати» з різних варіантів брезенту свою ексклюзивну сумку. А от американська компанія Escama Studio робить сумки й аксесуари з... ключів-кілець від бляшаних банок для напоїв. Матеріал для сумок закуповують на базах вторсировини. Ключі від банок сортують, миють, шліфують і потім уже за спеціальною технологією зшивають в готовий виріб. Ціни теж кусаються: брошка або кольє — 30-40 доларів, невелика сумка — 90-110 доларів, сумка з довгими ручками — 250 доларів.
