Думали, що донька не зможе говорити…

1716 0

Те, що Юлія народилася хворою, батьки зрозуміли не зразу. Лише у 9 місяців їй поставили діагноз — дитячий церебральний параліч. Боротьба з хворобою була тривалою і виснажливою. Втім, результат не забарився: нині 15-річна дев’ятикласниця школи №1 Юлія Костюкевич не лише ходить і говорить, а й має дві власні книжки.

Звідки в Юлії взявся хист до віршування, її батьки навіть уявити не можуть. Адже в роду ніколи не було поетів та й, якщо вірити теорії про спадкове походження здібностей, то дівчинка мала б тягнутися скоріше до математики, якою захоплювалися і мама, вихователь дитбудинку, і тато, завуч курсів цивільної оборони при управлінні надзвичайних ситуацій. Втім, чомусь усе відбулося навпаки, Юлія, як багато хто з письменників, терпіти не може геометрії, а ось література в її житті — чи не найголовніше з захоплень. Рано, у п’ятирічному віці, самостійно навчившись читати, дівчинка не лише втягнула у читання старшого на рік брата Андрія, а й буквально «проковтувала» всі, навіть не завжди доступні її віку книги, які були в чималій домашній бібліотеці. Щоб подолати ДЦП, а батькам сказали, що Юля не зможе ходити й говорити, вони змалечку з нею дуже багато спілкувалися, читали їй книги. Неодноразово лікувальний масаж, який робили дівчинці, щоб та швидше стала на ноги, супроводжувався маминими примовками, забавлянками, віршами. Звичайним явищем у сім’ї були ігри «В слова», «В рими», що, як вважає мама, й посприяло розвитку творчих здібностей. Коли Юлині ровесники пішли до школи, дівчинка не змогла разом з ними стати першокласницею. Адже через хворобу не могла тримати в руках ручку, не потрапляла нею в рядочок зошита, тож навчання довелося відкласти. Але мама з татом не здавалися. Вони, щоб не відправляти доньку, як їм радили, до школи-інтернату, поставили вдома Юлі парту, купили дзвіночок, щоб нагадував шкільний, і мама почала з донькою домашні заняття. До восьмирічного віку перешкоди, що заважали навчанню, були подолані й Юля стала школяркою. Батьки раділи кожному успіху разом з донькою, тим паче, що та, незважаючи на хворобу, навчалася майже на відмінно. У 10-річному віці перший вірш Юлі надрукували в газеті. Дівчинка тоді вже відвідувала літературно-мистецький клуб «Крок» при територіальному центрі реабілітації інвалідів і його керівник порадила батькам завести Юлю до літературного об’єднання «Поетарх», що діє при міському Палаці дітей і молоді. Саме тут, під керівництвом педагога Тетяни Горбукової, вдосконалювалися здібності дівчинки. Її неодноразово запрошували до участі у Всеукраїнському конкурсі творчої молоді «Повір у себе», звідки вона щоразу привозила диплом лауреата. Вона стала бажаним гостем та учасником багатьох дитячих свят. А торік на виставці творів дітей-інвалідів Юлю, коли та читала свої не схожі на дитячі поезії, помітила директор видавництва «Волинські обереги» Тетяна Власюк. Саме вона запропонувала дівчинці видати книжку. Тато роздобув для цієї мети папір, а про решту нюансів книжковидавництва безкоштовно подбали у «Волинських оберегах». За деякий час на світ з’явилася невеличка збірка «Початок віршів» авторства Юлії Костюкевич, яка увібрала в себе понад два десятки віршів. Друга книжечка — для дітей. Спочатку Юля відмовилася брати участь у її створенні, адже, незважаючи на досить юний вік, для дитячої аудиторії ніколи не писала. Втім, потім передумала і розмальовка «На подвір’ї у бабусі», видана в тих же «Волинських оберегах» і оформлена волинською художницею (теж інвалідом) Валентиною Михальською, стала приємною несподіванкою Юлі на день народження. Зараз Юля продовжує творити. Причому найкраще їй, як більшості творчих людей, пишеться вночі, після 12-ї, це коли вдома. Коли ж вона знаходиться поза домом, то найбільше надихає її природа. Втім, поезія — не єдине захоплення дівчинки. Вона також полюбляє вишивати, складати гумористичні рядки про свого брата, випускати домашню стінгазету, вигулювати домашню улюбленицю — кішку Ладу. — Я вважаю свою доньку, — каже мама Антоніна, — звичайною, як і всі діти. Ми ніколи не намагалися її виділяти чи казати, що вона щось через хворобу не може робити. Юля дуже самостійна і має сильний наполегливий характер. Мені приємно, що вона — індивідуальність. І я пишаюсь нею.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також