Двадцять років тому ми вперше отримали можливість обирати владу на вільних виборах. Тоді це був справжній прорив — саму можливість вільно обирати і бути обраним багато хто вважав прямим шляхом до процвітання. Шлях виявився кривим. Кожні нові вибори проводилися і досі проводяться за новими правилами, що змушує бажаючих вибирати щораз плутатися, а тих, хто вибирати не бажає, — не ходити на вибори.
Сьогодні, на двадцять першому році місцевої демократії, голосувати ходять практично ті ж самі люди, що ходили на вибори двадцять років тому. Зроблено усе, щоб молодь виборами не цікавилася, і наслідки цього ми відчуваємо вже. Подібно до того, як колись серед молоді до влади пнулись лише окремі комсомольці-кар’єристи, сьогодні такі самі «комсомольці» представляють молодь у владі, змінивши, а точніше, щоразу змінюючи вивіску, під якою йдуть на вибори. Цього разу виграли ті, хто «поставив» на партію «Батьківщина». Хоча пояснити, чим, окрім назви, ця партія відрізняється від інших, вони навряд чи зможуть. Їм просто пощастило першими перебігти туди, випередивши інших. Так само як перед цим хтось першим встигав до лав Руху чи «Нашої України». Усю абсурдність партійних виборів на рівні міста показала партія, від якої висувався на міського голову Володимир Хомко. Дуже здивувалися, напевно, засновники цієї нікому не відомої партії, коли дізналися, що у них саме у Рівному так багато прихильників. Думаю, що якби Хомко обрав цього разу якусь іншу партію, результат був би той самий. Переобрання нинішнього міського голови на новий термін підтвердило, як на мене, задоволення мешканців Рівного своїм життям. Добре живемо, якщо так масово підтримуємо міського керівника. Якби були не задоволені, то обрали б іншого. Питання: кого? Друге питання — за що? Третє питання — навіщо? Насправді ніякої політики у цих виборах не було. Хіба що виборчі комісії занадто довго усе рахували. Двадцять років тому результати виборів були відомі наступного ранку без усяких комп’ютерів. Видно, у Кивалова навчилися. Що стосується політичних поглядів, то їх у нас, дорогі земляки, не існує взагалі. Які політичні погляди у того ж Володимира Хомка, якого ми обрали своїм головою? Він і сам не скаже нічого з цього приводу, окрім загальних фраз, які може сказати кожен. То виходить, що політичні погляди у нас усіх однакові? Так воно практично і є. А голосували ми як спортивні уболівальники — за своїх. Причому не так, як, наприклад, уболівальники англійські, які вірні своїй команді усе життя, а так, як наші, що вболівають за тих, хто сьогодні виграє. Так приємніше, правда? Нічого не зробив — і вже переможець! То може, не треба нам та політика і демократія, коли ми такі? Дуже навіть треба. Вже зовсім скоро підростуть наші діти. Дійдуть до того віку, коли слід буде приймати рішення і робити вибір. Тож ми, поки що лише граючись у політику, залишаємо для наших дітей право вибору. Із сподіванням, що вони будуть розумнішими за нас і вибиратимуть краще.
