Судиться з адміністрацією Городоцького виправного центру № 131 колишній працівник цієї установи Олександр Ануфрієнко. Молодий юрист переконаний, що дві догани, які згодом стали причиною його звільнення, керівництво центру оголосило йому незаслужено.
— Я завжди ставився до виконання своїх cлужбових обов’язків добросовісно, — розповідає Олександр Ануфрієнко. — І все було нібито добре. Доки не настав період виборів Президента України. На той час у моєму підпорядкуванні була значна кількість засуджених, з якими я, як начальник відділення соціально-психологічної служби, повинен був проводити «виховну» роботу. Під час виборів начальник виправного центру неодноразово віддавав усні вказівки, за якого з кандидатів потрібно агітувати засуджених та як діяти проти тих в’язнів, які намагаються висловлювати свої демократичні міркування. Я як начальник соціально-психологічної служби мав на таких людей накладати дисциплінарне стягнення за найдрібніші проступки, тим самим позбавляючи їх можливості умовно-дострокового звільнення. Я всіляко намагався ухилятися від виконання таких незаконних вказівок. Але напередодні другого туру виборів пресинг став настільки нахабним і відкритим, що я вирішив піти у відпустку. Зрозуміло, що така моя позиція аж ніяк не могла сподобатися начальнику центру пану Адамцю. Після мого повернення впродовж одного місяця я отримав одразу три дисциплінарних стягнення. Останнє було попередженням про мою неповну службову відповідність займаній посаді. Коли ж я звернувся за захистом своїх прав до відповідних посадових осіб різних рівнів і у виправний центр одна за одною почали приїжджати перевірки, тиск з боку адміністрації ще більше посилився. Мене постійно намагалися спровокувати на конфліктні ситуації. Врешті-решт, отримавши догану і сувору догану, причому за час свого перебування на лікарняному, змушений був піти з роботи. Я подав позов на свого колишнього начальника до райсуду. Там мою скаргу залишили без розгляду, мотивуючи тим, що були пропущені процесуальні строки подачі такої скарги. Таким чином, щоб домогтися справедливості й відновити свою ділову репутацію, я вирішив оскаржити це рішення в апеляційному суді. Апеляційний суд прийняв рішення повернути матеріали справи на повторний розгляд до Рівенського райсуду, змінивши осіб, причетних до її розгляду. Начальник Городоцького виправного центру Олександр Адамець, щоправда, ці події оцінює як вигадки людини, яку звільнили з роботи за невиконання своїх прямих службових обов’язків: — У мене на роботі є цілий том документів за результатами перевірок, проведених за скаргами О. Ануфрієнка. Жодна з них не виявила ніякого порушення в діях адміністрації. Більше того, рішення про службову невідповідність займаній посаді паном Ануфрієнком було прийняте не мною особисто, а начальником обласного управління Держдепартаменту з виконання покарань. І не за вибори, як він зараз стверджує, а за те, що невчасно підготував необхідні документи на умовно дострокове звільнення своїх підлеглих і у встановлені строки не усунув недоліки. Неодноразово заслуховували пана Ануфрієнка на так званому суді офіцерської честі й оголошували йому громадський осуд за те, що у робочий час грав з ув’язненим в теніс, при засуджених обзивав нецензурною лайкою свого колегу, відмовився везти хворого засудженого до лікарні. Зрозуміло, що терпіти таке, тим більше в установі, де працівники своєю поведінкою, навпаки, мають показувати приклад засудженим, ніхто не став.
