Хто не краде, той не їсть

1555 0

Ми у соцмережах:

Хто не краде, той не їсть

У колгоспах тягнули все, починаючи з комбікормів і закінчуючи буряком, з будівництв — цеглу в портфелях, з кондитерських фабрик у ліфчиках виносили цукерки, а з контор прихоплювали хоча б скріпки (і кому вони були потрібні?..). Причому проробляли це віртуозно. У багатьох оселях і досі — «трофейний» кахель, світильники, посуд…Тому що в епоху Рад не красти було не можна. Про це «Газеті…» розповіли кияни, які добре пам’ятають той час.

Вже загальним став випадок із громадянином, який «громадською» кахельною плиткою виклав свою ванну. І як «елегантно» він крав! Щодня виносив з рідного НДІ, де саме щось ремонтували, дві-три плиточки у дипломаті — щоб непомітно було. У підсумку через кілька місяців ванна повністю обновилася. Та що там плитка! Наш сусід побудував собі гараж з вогнетривкої цегли — розрахував, скільки цеглин потрібно, і точно так само, по одній штуці, щодня виносив із заводу. На гараж треба було трохи більше року. Причому всі прекрасно знали, звідки будматеріал. А от щоб винести спирт за прохідну, виявляли чудеса кмітливості. Один працівник вранці прийшов із трояндочкою, а ввечері виніс її в пляшці, запевняючи вахтера: «Квіточку дружині купив!». Бідолашна квітка зав’янула в лічені хвилини: в ємності хлюпотів чистий спирт. Але це було вже за територією заводу. Інші «умільці» добували спиртне інакше. Киянин Сергій Довбуш згадує: — Друг розповідав, як він на заводі збройовим свердлом виточив у ломі порожнечу — туди влізало рівно 1,5 літра спирту. Тепер з таким «інструментом» можна було спокійно ходити по території. На вид обман ніколи не визначити! А от авіаційники примудрялися вичавити спирт навіть із землі. Був один замполіт, який суворо вимагав зливати залишки спирту з літака прямо в землю. Але де наша не пропадала! Хлопці порадилися і вирили ямку, туди помістили ємність, затягли зверху марлею і засипали землею. З того дня «надлишок» зливали тільки сюди. Навіть літак на обслуговування навчилися підганяти точнісінько до цього «сховища». А потім вночі потай забирали здобич.

У колгоспах — Один знайомий недавно зізнався мені, як він крав сіно, — розповідає Ірина Колчакова. — Але як!.. Уночі Ваня (назвемо його так) підкрадався до скирти, ховаючись у тіні від ліхтарного стовпа. Сам ліхтар висів прямо над копицею, і сторожу було видно практично кожен сантиметр довкола. Але Ваня примудрявся пройти до сіна непоміченим. Брав трохи і, несучи перед собою, щоб лікті з тіні не вилізли, ніс назад. Вранці сторож розводив руками — не бачив нікого! А сіна залишилося мало-мало! — Коли літо з його спекою і відпустками підходило до кінця, у нашому містечку практично всі готувалися до ритуалу — крадіжки яблук у садках колгоспу, — згадує Дар’я Винокур. — Це не було чимось ганебним, скоріше нормою, і навіть директори цих самих колгоспів були в курсі наскоків городян. Я тоді була ще маленькою і пам’ятаю, як мій батько шив спеціальну торбу — целофанових пакетів тоді не вистачало. Сумка шилася старанно, для неї вибиралася міцна тканина. Пам’ятаю, як вже готову сумку пробували на міцність — мене, трирічну, саджали всередину і носили по кімнатах — це було справжньою розвагою. Точно так само «ходили» на горох і кукурудзу. Взагалі крали не тільки в садах: виносили все із заводів, магазинів, фабрик. Пам’ятаю навіть назву такого заняття — «несуни».

У магазинах Продавці користувалися своїм правом «першорядного доступу» до товару. Олена Ткач згадує, як одного разу, сама того не бажаючи, викрила нечесну робітницю прилавка. — Цю історію, в якій я стала головною учасницею, мені розповідала мама (адже я була зовсім маленькою). Одного разу на початку 90х ми пішли в магазин. Тоді на багато товарів був дефіцит, у тому числі і на сир. Продавщиця, не зморгнувши оком, брехала всім покупцям, що його не завезли. Але я раптом помітила під прилавком цілу головку сиру, у половину мого зросту розміром! Я закричала, що ось він — сир, і навіть спробувала витягти його на загальний огляд. Що тут почалося! Брехуха-продавщиця почервоніла, як рак, усі почали обурюватися…У підсумку зійшлися на тому, що сир все-таки продадуть народу, а натомість дирекція магазину нічого не дізнається. Дістався шматочок і нам.

З інститутів Програміст Андрій Жовнір пригадує, як його однокурсник наприкінці 80х «розжився» склом для акваріума, розбивши при цьому штук 15… — Коля працював в інституті електромеханіки, захопився рибками. Хотів зробити вдома акваріум. Але пронести скло через прохідну було нереально. Ось він і придумав таку авантюру: вирізав двадцять шматків новенького скла, склеїв їх ізоляційною стрічкою і викинув у вікно на клумбу. З четвертого поверху. Звісно, що майже всі розбилися, але саме потрібна кілька штук вціліла. Інженер Катерина Перець згадує, чому їй красти в ті часи було не соромно. «Адже зарплата була мізерна, а багато державного добра пропадало — процвітала безгосподарність. І крім того, що могли вкрасти прості працівники порівняно з начальством? Крихти…Особисто я користалася з можливості і виносила з проектного інституту всілякі канцтовари, ватман, кальку, міліметровку, — зізнається наша співбесідниця. — Якщо зупиняли на виході, рятував пароль: «Беру роботу додому». Ну як же, людина виявила свідомість, трудиться на благо рідного підприємства навіть вдома…»

В армії Солдати самі по собі народ метикуватий, а ще якщо й зголодніють... Про їхні вигадки в справі добування їжі можна писати багато. — Нас годували гречкою і капустяним супом, — згадує Дмитро Сеченов. — Раз у тиждень давали якусь неїстівну тушонку. Ну, як тут прожити?.. От ми і тягли ковбасу в нашого старшини. Він дядько господарський, з України. Тримав свиней, робив ковбаску. Зберігалася вона в льосі під замком. Дістати її — ну ніяк! Але ми все-таки знайшли лазівку: три дні морили ротного кота голодом, потім прив’язували його на мотузку і спускали через вентиляційний отвір у льох. Голодний котяра мертвою хваткою чіплявся в ароматну паличку, і ми затягували його назад. Кіт «ділився» з нами здобиччю. Старшина поставив другий замок, третій — все марно! Як кажуть — хочете вірте…

На заводах Коли мова заходить про заводські крадіжки, чомусь у першу чергу пригадуються кондитерські фабрики. У свідомості багатьох людей саме працівники «солодкої» сфери могли «виносити» найчастіше. — Мій батько працював на кондитерській фабриці, — розповідає молода мама Оксана Ремез. — Ох, скільки цукерок, печива й інших солодощів безкоштовно «пішло» додому працівникам — не перерахувати! Особливо солодко жилося жінкам. Повноваження охоронця поширювалися тільки на огляд сумок, які, звісно, були порожніми. Зате в ліфчиках і трусах транспортувався цілий кондитерський магазин. Утім, чоловіки теж не відставали: виносили продукти в спеціальних кишенях. Пам’ятаю, як мама нашивала батькові під піджак і під плащі такі особливі кишеньки... Родич мого чоловіка працював на ковбасній фабриці в 5070х роках. Зрозуміло, що м’ясні вироби вдома не переводилися. А приносив він їх так: ковбасу клав у пакетик і прив’язував його до трусів із внутрішнього боку. І з такою «начинкою» йшов на прохідну. Штани тоді були в моді широкі, тому все проходило гладко. Взагалі, поки простий народ виносив що-небудь поштучно, начальство вивозило товар машинами. Знаю, що на комбікормовому заводі під Києвом ночами борошно виносили відрами, а сам майстер зміни стояв «на шухері».

А як зараз «Красти невигідно» Катерина ОЛЕЙНИК, продавець-консультант: — Багато хто вважає, що нині красти набагато простіше, ніж п’ятнадцять років тому — мовляв, всі полиці відкриті, продавець може взяти будь-який товар і винести. Але це тільки видимість. По-перше, неоплачений товар при проходженні через детектор обов’язково «запищить». І зняти цей захист не завжди можливо. По-друге, наприкінці місяця підраховується загальна нестача грошей по усіх відділах магазину, і цю суму розподіляють по нібито «винних» продавцях і касирах. Так що красти зовсім невигідно, собі ж у збиток. Ну а по-третє, із крадіжками нині дуже суворо, однією доганою не відбудешся. Якщо заведуть справу, про хорошу роботу потім можна тільки мріяти. От і поміркуйте, що важливіше: палка ковбаси за 15 грн. чи репутація на все життя.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також