Трагічна історія красуні-княгині, яка за понад 200 років стала легендою про Білу Панну — вона, кажуть, і досі «навідується» до млинівського обійстя своїх батьків магнатів Ходкевичів.
Коли 16 вересня 1768 року в чорнобильській садибі графської родини Яна Миколая і його дружини Марії Людвики Ходкевичів народилась гарненька дівчинка, вони й гадки не мали, що замість спокійної й благополучної долі поважної світської дами їхній доньці випаде коротке, сповнене пристрастей і трагічно обірване життя. Одна з найкрасивіших жінок Європи кінця XVIII століття мала стрункий стан, блакитні очі, злегка кирпатий ніс та світло-русяве волосся з рудуватим відтінком — так описували її сучасники. Нею захоплювались, присвячували вірші, поеми, бились на дуелях… Однак доля приготувала їй нелюбого чоловіка й чимало любовних пригод.
З Олександром Розалія познайомилася на балу у Варшаві. У березні 1785-го він відвідував її у родинній садибі Ходкевичів у Млинові. А на початку 1786 року князь Олександр, другий син власника Рівного князя Станіслава генерал французької армії й на ту пору каштелян київський, власник Опольського ключа Любельського воєводства і ще багатьох маєтностей і Розалія, донька графів Ходкевичів, одружилися. Щоправда, князь Станіслав був невдоволений вибором сина, але він не зважав на це з огляду на батькову неміч. Старий князь на той час відійшов від державних справ, його визнали недієздатним, і він, хворий і всіма забутий, доживав віку.
Олександр був старший за Розалію на 19 років. Мав репутацію чесного, політично розсудливого і благородного чоловіка… Попри те, що князь Олександр захоплювався душевними якостями своєї дружини, її красою і грацією, ці дві яскраві особистості не були призначені одне для одного. Тому так і залишалися чужими в житті.
Наприкінці 1786 року в Розалії та Олександра народилась донька, яку назвали на честь матері князя — Людвикою. Дівчинка була дуже хворобливою. Попри всі зусилля лікарів, дитина прожила всього 6 років і померла в 1792-му.
У 1787 році Розалія деякий час мешкала в польському маєтку чоловіка в Нездові неподалік Ополє. Однак Розалії було нудно в маєтках чоловіка, тому невдовзі під приводом хвороби, мовляв, їй потрібно змінити клімат і консультуватися з лікарями, вирушила до Варшави, залишивши чоловіка в його маєтку в Нездові.
Перша гучна пригода княгині Розалії
У Варшаві краса та елегантність Розалії не залишились непоміченими. На неї звернув увагу племінник польського короля Станіслава Августа Понятовського — красунчик Юзеф, у якого Розалія закохалась. А невдовзі не забарився й перший скандал. Як писав Каєтан Козьміан (поет, публіцист, сенатор), «під час Великого Сейму три найкрасивіших жінки Варшави Барбара Косаковська, Розалія Любомирська і Юлія Потоцька добивались уваги і серця князя Юзефа Понятовського».
Інша історія була пов’язана з польською художницею Анною Раєцькою. Раєцька зобразила Розалію на своєму алегоричному полотні «Дівчина з голубом», що символізує втрачену цноту. Млосний вираз обличчя та оголені груди Розалії на картині викликали немало пліток у світській тусовці.
Спочатку князя Олександра тішило те, що його дружина має такий успіх, але коли до нього стали доходити дедалі пікантніші чутки про її походеньки, він зробив відчайдушну спробу вирвати її з того згубного середовища.
Париж. Нові спокуси
Попри фінансові труднощі в родині, князь Олександр переконує вдруге вагітну дружину, яка почувалася не надто добре, поїхати з ним спочатку до Відня, а потім до Парижа. За станом здоров’я їй потрібно знову змінити клімат і порадитись із лікарями. У Парижі вони зупинилися в палаці родички Олександра маршалкової Ізабелли Любомирської з Ланьцута, яка намагалась врятувати шлюб Розалії й Олександра. Там, у палаці, 3 вересня 1788 року 20-річна Розалія народила другу доньку, яку назвали Олександрою Францішкою Теофілою, про що князь Олександр повідомив листом матір Розалії, зазначивши, що дружина перебуває при ідеальному здоров’ї й зимуватиме з дитиною в Парижі.
А сама княгиня, про яку казали, що вона «прекрасна, як Венера з картин», невдовзі після народження доньки поринула у вир утіх і розваг. Завела знайомства з паризькою богемою, заприятелювала зі скандально відомою графинею Дюбарі — фавориткою Людовика XV, княгинею Терезою де Ламбалі, стала улюбленою фрейліною королеви Марії Антуанети.
А тим часом князь Олександр Любомирський, перебуваючи в Польщі, закликав дружину повернутись додому, на що вона відповіла відмовою. І лише коли він припинив фінансувати її французький «тур», а вона зрозуміла, що її французькі приятельки не мають наміру її утримувати, не змогла позичити коштів й у матері, то навесні 1791-го таки поїхала до Польщі. Про повернення до чоловіка не хотіла й чути. Утім, він не надто й добивався цього. Розалія подалась до Варшави, де зупинилась у розкішному палаці Любомирських, який князь Олександр придбав у 1790 році й перебудував для своєї дружини.
Знову Варшава і нове кохання
Розалія Любомирська приїхала до Варшави в квітні 1791 року, якраз у розпал політичних подій, в період завершення підготовки до прийняття польської Коституції Третього Травня.
Після ухвалення Конституції княгиня з’явилася в ложі королівського театру в біло-амарантовому кунтуші — одязі національних кольорів Польщі.
У ці ж травневі дні Розалія Любомирська знову закохалася. Об’єктом її симпатії став наймолодший сенатор Великого Сейму, красивий, освічений, дотепний i дуже заможний Тадеуш Мостовський. Майже одноліток (на два роки старший) Розалії, він у той час був одружений з Анною Олімпією Радзівіл, яка була старша за нього на 4 роки. Але подружжя уже не мешкало разом. У червні 1792-го Тадеуш Мостовський, маючи дипломатичний захист, вирушив до охопленого революційною гарячкою Парижа, щоб виступити посередником між польськими емігрантами і французьким революційним урядом. За ним, охоплена виром нових почуттів, узявши з собою чотирирічну доньку Олександру, поїхала й Розалія. Однак Тадеуш Мостовський дуже швидко охолов до Розалії. Фактично зрадив її, вибравши між посадою королівського представника в Польщі й примарою гільйотини у Франції.
Від арешту за борги — до гільйотини
А тим часом Париж захлинався у вирі революційного терору. Під ножем гільйотини щодня летіли голови десятків опонентів революційної влади, часто через саму лише підозру. Коли арештували мадам Дюбарі й було страчено королеву Марію Антуанету, Розалія Любомирська вже розуміла, що небезпека нависла й над нею, і намагалась повідомити про це родину, щоб її рятували…
Спочатку її затримали за борги. Причому князь Олександр дивувався, як вона примудрилась наробити боргів у революційному Парижі, маючи регулярне фінансування у 200 дукатів щомісяця… І лише трохи згодом до цього додалась політична складова.
Княгиня Любомирська потрапила під пильне око французької поліції давно. Під час обшуку в палаці мадам Дюбарі знайшли листи Любомирської, в яких вона висловлювала співчуття до долі страченої Марії Антуанети. Для революційного комітету це був доказ нелояльного ставлення Любомирської до нового уряду Франції. Княгиню арештували, приписавши шпигунство. За нею прийшли 19 листопада 1793 року просто до бальної зали. Вона так і поїхала до в’язниці в білій сукні, в якій щойно кружляла в танці. Після допиту Розалію Любомирську запроторили до тюрми Порт-Лібр, куди доправляли усіх іменитих політарештантів.
Двадцять першого квітня 1794 року Розалія Любомирська стала перед революційним трибуналом. Зізнаючись у приятельських стосунках з мадам Дюбарі, переконувала, що прагнула лише ближче познайомитись з артистичним світом і жодних злих намірів не мала… Трибунал виніс 25-річній польській княгині Любомирській смертний вирок.
Заступництво молодій польській княгині виказували відомі поляки, що мешкали в Парижі, поручившись за її невинуватість, князь Олександр Любомирський намагався допомогти дружині, за неї просили в самого Робесп’єра паризькі демократи… Поплатився головою на гільйотині граф Карл Годфрид, який намагався влаштувати Розалії втечу, але був зраджений підкупленим ним же тюремним сторожем.
У відчаї Розалія Любомирська заявила, що вагітна. Тюремний лікар-поляк Юзеф Морковський посприяв її переведенню в народний притулок революційного трибуналу, де умови утримання були більш прийнятними. Розалія залишалась аристократкою навіть у тюрмі — прала одяг, ділилася з іншими полонянками залишками пудри і помади. А щоб рука ката не торкнулася її розкішного волосся, сама відрізала свої пишні кучері.
29 червня 1794 року за наказом голови трибуналу Любомирську оглянули два лікарі, які не знайшли в неї жодних ознак вагітності. Тому вирок мав бути виконаний.
У камері смертників Розалія була не сама. Свідком останніх хвилин життя своєї матері була п’ятирічна донечка княгині Олександра. Польська політична і громадська діячка Наталія Кіцка описує (Natalia Anna Kicka «Pamiętniki»), як Олександра Любомирська згадувала останні хвилини життя матері: «…досі пам’ятає, як відкрилися двері в’язниці, мама, піднявшись з ліжка, на якому лежала, взяла її на руки і понесла сходами, ідучи за катами, присланими Робесп’єром. У тюремному коридорі підняла її над своєю головою, пильно вглядаючись в неї, обняла, плачучи, поставила на землю і гордо пішла на смерть».
Розалію Любомирську (Ходкевич) було страчено на гільйотині вранці 30 червня 1794 року. Княгиню поховали в братській могилі паризького кладовища Пікпюс (Пікпус).
Доля доньки Розалії
Доньку княгині Розалії Олександру, якій ще не виповнилося шести років, після страти матері помістили до тюремного шпиталю. Дівчинку вже готували до відправки до дитячого притулку для дітей-сиріт і покинутих дітей. Але цьому запобігли зусилля Іполіта Блешинського, який діяв від імені її батька князя Любомирського — 18 серпня 1794 року забрали дитину з в’язниці. Затим відвезли її через Швейцарію до Берліна, де передали Олександрові Любомирському. Наступні роки вона провела з батьком у родинному маєтку в Ополє.
Князь Любомирський, який так і не одружився вдруге, помер несподівано в 1804 році у Відні, за рік до цього заповівши усі свої маєтності доньці. А 16-річна Олександра, яка на честь матері прийняла її ім’я Розалія, залишилась у Відні під опікою тітки Констанції Жевуської.
Далі захоплююча життєва історія знатної аристократки з реальної трагедії перетворюється на легенди. Зокрема, млинівчани розповідають про випадок появи примари Розалії Любомирської у 1930-х роках. Її побачила донька механіка, школярка, яка мешкала тоді в палаці. Перекази про появу фантома княгині Розалії, який час від часу блукає то садом млинівського маєтку, то палацом, стала родовою легендою нащадків роду Ходкевичів. Її вони, як сімейну реліквію, передавали з уст в уста. Свого часу брат Розалії, відомий хімік і дослідник, граф Олександр Ходкевич, що завершив будівництво млинівського комплексу і мешкав там до смерті, вивчав феномен появи фантома своєї сестри. Він вірив у те, що природа цього явища цілком матеріальна, що й хотів довести.
Пізніше Біла Пані стала з’являтись у палацовій офіцині, де жили до 1939 року нащадки роду Ходкевичів. Будівля збереглась до наших днів. Там тепер краєзнавчий музей. До речі, працівники музею дуже серйозно ставляться до оповідок про привид, бо в різні часи були свідками різних містичних проявів, що наводили на думки, що тут таки щось є…
Світлана КАЛЬКО.
