Степань — не село і навіть не селище, а княже місто з більш ніж тисячолітньою історією наших предків, які будували, плекали, боронили від загарбників нашу рідну землю. Досі першою згадкою про Степань вважався запис в Іпатіївському літописі, де про цей населений пункт ідеться як про центр удільного князівства. Нині ж художник і письменник, уродженець Степані Валерій Войтович з'ясував, що Степаню — 1010 років.
«Коли я почав збирати матеріали про Степань, в матеріалах Інституту мистецтвознавства, етнографії і фольклору ім. Кондрата Крапиви НАН Білорусі випадково знайшов повідомлення «Поліської грамоти», де написано, що Степаню 1010 років. Окрім Степаня, там ще є наші містечка Висоцьк, Нобель і Дубровиця», — розповів Валерій Войтович.
Степань — це місто з давньою і цікавою історією. На його долю припадали часи розквіту і занепаду. Було воно і столицею удільного князівства, і власністю князів Острозьких, волосним центром Рівненського повіту, районним центром. У його назві увіковічнене ім'я засновника Степана, князя чи боярина, це ім'я на міському діалекті вимовляється як «Степань». Степань належить до найдревніших поселень Волинського Полісся, добре укріплене княже місто часів і Руси-України, торговий і культурний центр протягом багатьох століть. Кам'яні знаряддя праці, знайдені на його околицях, свідчать про наявність тут людського життя ще в сиву давнину.
Розташований він був на дуже вигідному торговому шляху — «молочній дорозі руських і литовських князів». З усіх-усюд з'їжджалися на степанські ярмарки купці, везучи сюди заморські товари, а в Степані купували біле, як перкаль, полотно, чарівні роботи міських вишивальниць, вироби гончарів, бондарів, зброярів.
Спочатку наше містечко охороняв дерев'яний, а потім мурований кам'яний замок, що був фортецею з високими земляними валами, дубовими частоколами, вежами, бійницями. Мав він підвісний міст, омивався водами Горині. Були тут і численні підземні ходи. Степанський замок і всі володіння переходили від одного князя до іншого. Степанські маєтки належали князям Заславським, Сангушкам, Гольшанським, Острозьким, Любомирським, Потоцьким. Через шлюбні зв'язки Потоцьких з графом Ворцелем містечко перейшло у володіння останнього.
Упродовж всієї багатовікової історії Степань, як одне з чільних поселень Волині, постійно перебував у круговерті драматичних подій, якими так щедро було насичене життя наших предків. Особливою цінністю містечка були культові споруди, які відігравали важливу роль в житті Степаня. З історичних джерел відомо, що колись в Степані було чотири церкви. Але внаслідок пожежі одна з них, Успенська, згоріла 1807 року; Свято-Троїцька відома з 1553 року, вдруге збудована 1780 року, Свято-Преображенська з 1749 року, Свято-Миколаївська вдруге збудована 1775 року. Історія зберегла для нащадків згадку про одну старовинну обитель — Степанський Михайлівський монастир. У свій час був відомий далеко за межами Волинського Полісся не тільки як релігійний центр, покликаний зміцнювати православну віру, а й осередок освіти, науки, літератури, культури.
Степанці від діда-прадіда передають односельцям оповіді про те, що степанськими валами милувався шведський король Карл ХII, славетний месник Северин Наливайко, народний герой полковник Іван Богун. Вулицями нашого Степаня ходив російський письменник Олександр Купрін. Як кажуть старші люди, Степань — це й колиска УПА.
Тож громада Степаня 23 та 24 серпня урочисто святкувала не тільки День незалежності України, а й відзначала 1010-ту річницю селища.
