— О боже, як це давно було! Перша любов — це третій-четвертий клас, дівчинка Наташа, сусідка по будинку. Вона була яскравою і подобалася багатьом дітям, а я — веселий хлопчик з підвішеним язиком. Вона мене сприймала навіть не як друга — як сусіда. І вийшла заміж за мого друга дитинства.
«Якшо така любов, то хай вона лусне» Володимир ДАНИЛЕЦЬ, артист розмовного жанру, «Кролик»: — О боже, як це давно було! Перша любов — це третій-четвертий клас, дівчинка Наташа, сусідка по будинку. Вона була яскравою і подобалася багатьом дітям, а я — веселий хлопчик з підвішеним язиком. Вона мене сприймала навіть не як друга — як сусіда. І вийшла заміж за мого друга дитинства. Пам’ятаю перше побачення, клас десь шостий: я вкрав у батька велосипед, посадив дівчинку — Люда її звали — на раму. І повіз до місцевого котловану: думаю, там гарна природа. Спочатку ми з гірочки їхали, з вітерцем, а потім під гірочку. Треба було щось говорити, а я так засапався (соромно було зупиняти велосипед і сказати, мовляв, давай пройдемо пішки), що виволік її наверх з останніх сил. Вона щось намагалася розповідати про прекрасне, а в мене ноги трусяться, «дихалку» забило: слова не можу вичавити. Ми постояли хвилин 5–10, я щойно віддихався, а вона: «Ну що, поїхали назад?». І я знову з гірки на гірку кручу педалі. Довіз її додому і подумав: «Якшо така любов, то хай вона лусне». І років два або три ніякого кохання не було. А у восьмому класі в мене була теж Наташа. Щоб ви розуміли, яка була частка поваги і любові до неї, скажу: за два роки зустрічей я її поцілував всього шість разів. У щічку. Вона жила в іншому селі, і п’ять кілометрів я бігав або літав до неї на велосипеді. Міг годинами стояти біля її будинку і чекати: може, вийде.
«Я була дівчинкою порядною» Валентина СЕМЕНЮК, голова Фонду держмайна України: — Були дитячі захоплення, але перше кохання сталося в шкільні роки, у старших класах. Ним став мій покійний чоловік. Ми познайомилися, здається, у 1972 чи 1974 році. Тоді він щойно прийшов з армії. У мене був останній дзвоник, і він у той день запрошував мене танцювати. Спочатку це було таке незрозуміле почуття, але мене щось потягнуло до нього. Те, що це кохання, я зрозуміла пізніше. Після випускного балу пішли зустрічі. Я була дівчинкою порядною, для мене найважливішим було тепле ставлення. До весілля зустрічалися довго, з перервами, протягом п’яти років. А взагалі, я дивлюся на своїх батьків, як на приклад. Вони, до речі, одружилися 14 лютого 1951 року і живуть разом вже 57 років — хоча тоді ніхто, звичайно ж, не думав і не знав про свято святого Валентина.
«Навіть прізвище «любові» пам’ятаю» Ганна БАБЕНКО, дизайнер: — Перше кохання було в мене в школі, у другому класі. Я тоді жила в Москві. Хлопчика, досі пам’ятаю, звали Міша Савіних. За що він мені так сподобався, сказати зараз вже і не можу. Хоча якщо є «за що», то це вже не кохання, а дружба. Кохання — це «просто так». Він, очевидно, теж відчував до мене якісь симпатії. Покликав до себе на день народження. Я дуже переживала, довго думала, у чому ж піти. У підсумку одягнула якусь ошатну сукню (якого кольору, зараз не пам’ятаю, а на чорно-білому фото не видно). А взагалі той день народження був якийсь дуже незвичайний. Були тільки Міша з другом і я з подругою. Мама іменинника приготувала все і пішла. Ми відзначали як дорослі, і було в нас все дуже чинно, ніяких дитячих криків-вересків. До третього класу любов, до речі, вже минула.
«Цілувалися з Владиком тільки в щічку» Яна КЛОЧКОВА, чотириразова олімпійська чемпіонка з плавання: — У п’ятому класі мені сподобався Владик. Він був футболістом-початківцем, я тренувалася в басейні. У нас був спортивний клас. Він залицявся, як і всі хлопчики, — носив мій портфель. Дарували один одному всякі дрібниці — іграшки м’які, цукерки. Одного разу я навіть подарувала йому футбольний м’яч. Одне одному в коханні не освідчувалися — так, були взаємні симпатії. Цілувалися з ним тільки в щічку, навіть за ручку не гуляли. А перший «справжній» поцілунок навіть не згадаю... Зараз думаю, що було все якось скомкано, а тоді мені здавалося, що все серйозно... Такі стосунки тривали до десятого класу. Зараз про цього Владика навіть не згадую — не знаю, де він і чим займається.
«Три роки хлопчика Костю таємно любила» Сніжана ЄГОРОВА, телеведуча: — О, звичайно, я добре пам’ятаю перше кохання. Це був хлопчик Костя, я була в нього закохана з 7 до 10 років. Улітку ми обоє їздили в піонерський табір: моя мама там працювала вожатою, а він приїжджав з Новосибірська, тому що там же бухгалтером працювала його бабуся. Кохання було нерозділене, всі ці роки я кохала його таємно. Костя здавався мені неймовірно чудовим хлопчиком — при тому, що був маленького зросту і, як я тепер розумію, зовсім негарний. Але щось у ньому було харизматичне, як тепер модно говорити. Я ніколи не давала йому зрозуміти, що закохана (я дуже скромна у цьому плані людина). Ми спілкувалися, але я червоніла і блідла, і толком не знала, що сказати. Коли він перестав їздити в піонерський табір, любов моя розчинилася у Всесвіті. Я зараз розумію, що спокійно могла б навести довідки про те, де він живе, але тоді не була настільки досвідченою.
«Нас з Аннушкою називали кульбабами» Сергій ТЕРЬОХІН, народний депутат БЮТ, екс-міністр економіки: — У другому класі в мене була така собі пасія Аннушка. Зараз, щоправда, я навіть прізвища її не згадаю. Ходили з нею за ручку років два, поки вона не виїхала з Києва. Я в дитинстві був блондин, і Аннушка теж. Нас кульбабками ще називали. Навчалися в одному класі і сиділи за однією партою. Жили в сусідніх будинках на Щорса, там, де було Міністерство транспорту, біля Палацу «Україна». А школа в нас була англійська, з поглибленим вивченням цієї мови, тридцять друга, біля Ін’язу. (Чарівні були вулички. Поки їх не позабудовували всякими висотками, там було добре гуляти). Я їй часто шоколадні цукерки тягав з бабусиного комода — дід працював на відповідальній посаді і приносив великі коробки цих солодощів. Я завжди дуже переживав, коли Аннушці цукерки ніс. А найкращим подарунком, наскільки я пам’ятаю, для мене було те, що вона ці цукерки брала і дозволяла тримати себе за руку. Пізніше сталася сувора проза життя, любов до моєї дружини, і все.
