Після публікації «Гурин має піти?» («РВ» від 4 вересня), в якій йшлося про результати перевірки обласним КРУ господарської діяльності Національного університету водного господарства та природокористування, редакція газети очікувала на коментар від ректора НУВГП Василя Гурина. Однак пан ректор відбув у відрядження. Натомість редакція «РВ» отримала лист від працівників університету, які отримали квартири у гуртожитку навчального закладу. Нагадаємо читачам, що саме процедура передачі державного гуртожитку у приватну власність і викликала основні зауваження з боку ревізорів обласного КРУ.
«Взагалі у нас люди хороші, їх тільки квартирне питання зіпсувало», — писав письменник Михайло Булгаков ще на початку минулого століття. На жаль, нинішня ситуація з »квартирним питанням» теж маловтішна. Хіба може купити квартиру, скажімо, працівник освіти? Величезною є черга на отримання житла і поліпшення житлових умов і у Національному університеті водного господарства та природокористування. Багато викладачів і дисертацію захистили, і дітей одружили, проживаючи в гуртожитку, а дехто і до пенсії вже доживає. Тому на зборах трудового колективу неодноразово порушувалось питання про перебудову одного з гуртожитків під житловий будинок для працівників університету. Вперше до Міністерства освіти з проханням дозволити змінити статус одного зі студентських гуртожитків з подальшою передачею його у комунальну власність і надання йому статусу житлового будинку звернувся ще в 1998 році тодішній ректор С.Вознюк і голова профкому А.Кирильчук. До речі, з усією документацією по будинку, дозволами міністерства тощо можна ознайомитися у проректора з адміністративно-господарської роботи В.Якимчука. Там є і лист заступника міністра А.Богомолова тодішньому ректору-організатору університету С.Кравцю, що «міністерство не заперечує проти переобладнання гуртожитку на вул. Студентській, 8 під житлові квартири з подальшим надання цій будівлі статусу «житловий будинок». Переобладнання здійснювати за рахунок позабюджетних коштів». Реконструкція гуртожитку і велася за позабюджетні кошти — благодійні надходження та внески учасників будівництва. Власне, за кошти державного бюджету майбутні мешканці будинку отримали лише стіни, а вже далі самі проводили опоряджувальні роботи. Зрештою, у жовтні 2007 року сесія міської ради прийняла рішення про прийняття в комунальну власність першої черги гуртожитку після реконструкції під житловий будинок. І великою заслугою ректора В.Гурина, депутата міської ради, є те, що університет зміг залишити всі 36 квартир для своїх працівників. Неважко уявити радість 36 сімей працівників університету, які нарешті вселилися у довгоочікувані квартири. А ті, кому не пощастило бути в їхніх рядах, вже мріють про реконструкцію другої черги цієї ж будівлі. Адже це для них єдиний можливий шанс отримати власне житло. Напевно, не всі необхідні документи були отримані вчасно, той же ще один дозвіл Міністерства освіти на передачу будівлі в комунальну власність. Але це оформляється у встановленому порядку, хай і в пізніші терміни. Отож якщо ганити ректора за несвоєчасно оформлені документи, то чого ж не похвалити одночасно за те, що 36 сімей працівників університету (а серед них і п’ятеро докторів наук, з якими університет підписав контракти на роботу в університеті лише за умови надання їм квартир) отримали житло? Більшість із цих людей переселилися у власні квартири з гуртожитків уже з дітьми-студентами. А скільки їхніх колег чекає на реконструкцію другої черги! Звісно, це справа дуже і дуже непроста. Якби цим шляхом університет йшов не вперше, напевно, і помилок було б менше. А так, як сказав інший класик — «не помиляється лише той, хто нічого не робить».
