Матеріал під назвою «Коли мій чоловік був у комі, лікарі «футболили» його з палати в палату», що вийшов в попередньому номері «РВ», не залишився непоміченим працівниками Рівенської обласної лікарні, які свого часу лікували нині покійного Олега Радзівіла. Вони висловили свої співчуття молодій вдові, але в той же час заперечили її звинувачення з приводу недбалого ставлення до пацієнтів.
Матеріал під назвою «Коли мій чоловік був у комі, лікарі «футболили» його з палати в палату», що вийшов в попередньому номері «РВ», не залишився непоміченим працівниками Рівенської обласної лікарні, які свого часу лікували нині покійного Олега Радзівіла. Вони висловили свої співчуття молодій вдові, але в той же час заперечили її звинувачення з приводу недбалого ставлення до пацієнтів. Пропонуємо витяг з листа, що надійшов до редакції за підписом завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) Рівенської обласної клінічної лікарні Анатолія Мельничука: «Наш колектив з моменту поступлення пацієнта О.Радзівіла з дорожньо-транспортної пригоди приділив максимум уваги та якісно надавав допомогу, як і всім пацієнтам, які поступають у наше відділення. Але в горі часто висловлювання рідних є неконтрольованими і носять суб’єктивний характер. Ми завжди намагаємося ставитися до цього з розумінням. Рішення про негайне оперативне втручання з приводу травми нижньої кінцівки вимагало проведення загального знеболювання. Зупинка серцевої діяльності сталась не під час операції та знеболювання, а майже через три години після операції. Після клінічної смерті пацієнт був переведений з травматологічного відділення в А.І.Т (реанімації), перебував на штучній вентиляції легень, оскільки самостійне дихання було відсутнє. Як тільки відновилось у пацієнта самостійне дихання, стабілізувались показники життєдіяльності органів та систем, була проведена магнітно-резонансна томографія (МРТ) головного мозку, встановлено діагноз закритої черепно-мозкової травми з пошкодженням важливих структур, що могло послужити причиною зупинки серцевої діяльності, мозкової коми. Переведення пацієнта, майже через два місяці, в неврологічне відділення зумовлене протоколами надання допомоги саме в таких випадках, коли пацієнт не потребує лікування в умовах відділення АІТ (реанімації) як і для всіх інших пацієнтів з такою патологією або з іншими захворюваннями. А гроші дійсно рідні платили, але не персоналу, а в аптеки за медикаменти. В такому складному становищі, як у Олега Радзівіла, лікування вимагає значних коштів. Через це і обласна лікарня допомагала частково в медикаментозному забезпеченні, обстеженнях, безоплатному проведенні магнітно-резонансної томографії. Нашої вини в тому, що пацієнти, на жаль, платять за медикаменти та обстеження немає. В таких ситуаціях медики є заручниками, перебуваючи на передньому краї, один на один з пацієнтами, в той час коли це напряму пов’язано з відсутністю державної політики в галузі медицини».
