Всі продавці наркотиків поділяються на дві неоднакові категорії: суто бариги, які займаються тільки перепродажем наркотиків — таких переважна більшість, і безпосередні виробники, які вирощують або виготовляють наркотики. Таких мало. Вони майже ніколи не контактують зі споживачами, збуваючи ввесь товар дилерам. Існує, правда, схема, коли виробник безпосередньо не розповсюджує свій «товар», але й не перепродає його баригам. Він наймає людину, яка за певний відсоток збуває наркотик і шукає нових клієнтів.
За підрахунками Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, близько 174 тис. наших співгромадян — наркозалежні. Щодня їм потрібна нова доза, нерідко — більше. За рік у країні споживають щонайменше 62,6 млн. «порцій» дурману. Цей шалений попит задовольняють драг-дилери, яких клієнти не надто шанобливо називають баригами.
Антон — простий наркобарон Образ наркоторговця, створений кінематографом і пресою, дуже відрізняється від дійсності. Це не брутальний амбал кримінальної зовнішності, а скоріше менеджер середньої ланки. Йдучи вулицею, він в останню чергу приверне увагу міліцейського патруля. Антон — наркобарон середньої руки, контролює оптові поставки канабісу в два спальні райони столиці. Багато пігулок «екстазі», що змушують молодь стрибати у нічних клубах до самого ранку, також проходять через його руки. Нічим не примітний миршавий чоловік середніх років пересувається на народному авто «Ланос», хоча може дозволити собі респектабельніший транспорт. На моє наївне запитання, чому він взагалі цим займається, Антон невесело посміхнувся. «Через скруту», — пролунало у відповідь. Кар’єру драг-дилера він розпочав ще в школі, у 8-му класі. Якось один знайомий, хлопець на кілька років старший, запропонував Антону продавати «траву» та «колеса» за 30% від прибутку. Тепер він працює самостійно і оперує чималими партіями наркотику. У плантаторів, які вирощують коноплі, він купує за раз 20–30 склянок «товару» по 300 грн. за кожну. Склянка містить 10 коробочок, роздрібна ціна яких на столичному чорному ринку сягає 90 грн. Антон відпускає «траву» роздрібним розповсюджувачам по 70 грн. за коробочку. Тобто перепродаж склянки канабісу приносить йому до 400 грн. чистого прибутку, або 120%. І, каже Антон, «товар» ніколи не залежується. Ціна коробки «трави» на чорному ринку коливається від 35 до 90 грн. — залежно від сорту та якості. Під якістю мається на увазі сила наркотичного сп’яніння, що виникає після вживання. Найвище цінується так званий голландський канабіс, вирощений із селекційного насіння у тепличних умовах із дотриманням певної технології. Також високо цінується «афганка» — канабіс центральноазійського походження. «Траву» споживає не тільки молодь, але й поважні бізнесмени та навіть державні діячі», — вважає Антон. Він запевняє, що сам наркотики не вживає. Однак для драг-дилерів це скоріше виняток, ніж правило. Він розповів, що часто сам наркоторговець залежний від наркотиків. Наприклад, торгує коноплями, а зароблене витрачає на героїн. Водночас Антон стверджує, що для більшості бариг продаж наркотиків не єдине джерело заробітку — це підробіток. Звісно, дуже вигідний, але доволі ризикований. Паралельна легальна праця слугує також прикриттям і відвертає підозри правоохоронців. Винятково на прибутки від наркоторгівлі можуть жити лише драг-дилери найвищого рівня, які оперують партіями, що вимірюються сотнями кілограмів.
Для кола друзів Барига, який досяг вищого рівня, особисто не шукає клієнта — це роблять дрібні розповсюджувачі. У нічних клубах такий підручний виділяє з натовпу людей, які є його потенційними покупцями. Антон розповів, що коли тільки починав «працювати», то вчився виділяти їх за поведінкою, за манерою розмови, зовнішнім виглядом, навіть за стилем одягу. До таких продавець може сам підійти і запитати: «Хочеш закинутися?». Якщо людина погоджується, то драг-дилер його пригощає. Обов’язково безкоштовно — першого разу. Потім, коли людина приходить сама, він «по дружбі» продає наркотик за півціни. Якщо перші 2-3 угоди проходять нормально, то такий споживач стає не тільки постійним клієнтом, але й безкоштовною рекламою. Адже в нього є своє коло спілкування, в якому він обов’язково розкаже, як класно «закинувся» вчора в клубі. Друзі одразу зацікавляться: «А телефон у нього взяв?» — «Взяв». — «А якщо я тобі гроші дам, то мені візьмеш?» — «Та без проблем». Саме так працює наркотичний мережевий маркетинг. «Існує багато інших способів «розкрутити» клієнта на першу покупку», — розповідає Антон. Барига чекає, доки «клієнт» трохи накачається алкоголем або сам пригощає його випивкою. І потім, під час бесіди на абсолютно відсторонену тему, він може запропонувати: «А не хочеш піти до туалету на пару «доріжок»? (кокаїну чи амфетаміну — Прим. ред.)». Дуже поширена інша схема: до потенційного клієнта підходить «своя» дівчина, гарна, нафарбована, сексуальна. Вона провокує його на знайомство, фліртує. І в один прекрасний момент пропонує наркотик, який тут же можна придбати у дилера. Найчастіше ця дівчина — наркоманка. Така схема дуже часто використовується на курортних дискотеках. Там збирається багато людей, які хочуть розваг швидких, сильних і прямо тут.
Скуті одним ланцюгом Чим небезпечніший наркотик, тим частіше барига та покупець взагалі не бачать одне одного. За словами Антона, на столичному ринку важких наркотиків ділки взагалі переходять на безготівкові розрахунки. Схема така: охочий придбати героїн купує картку поповнення рахунку для мобільного телефону, наприклад, на 300 грн. (вартість стандартної дози героїну). Потім відсилає на певний номер текстове повідомлення про те, що в нього є гроші і бажання купити. У відповідь приходить SMS з номером, на який потрібно переслати код картки поповнення. Як тільки гроші потрапляють на обумовлений рахунок, клієнту приходить повідомлення з адресою та вказівками, де шукати наркотик. Наприклад: «вулиця така-то, такий-то будинок та під’їзд, між четвертим і п’ятим поверхом буде знаходитися пачка від цигарок, в якій буде твоя доза». «Ціни на важкі наркотики обвалюються», — ділиться дослідженнями Антон. На ринку все більше дешевого афганського героїну, а також ще дешевших і простіших у приготуванні синтетичних наркотиків — амфетамінів. Зокрема, феномін та первітин майже повністю витіснили героїн та кокаїн. Мій співрозмовник каже: якщо ви заходите у під’їзд і відчуваєте стійкий запах фіалок, значить, у цьому будинку — підпільна лабораторія з виготовлення амфетамінів. Екстазі — незмінний супутник молодіжних вечірок та дискотек також належить до них. Однак пігулки, які ще називають «бубликами», рідко містять справжній екстазі — сполуку MDMA. Часто це суміш різних наркотиків та інших речовин. «Наприклад, пігулка з малюнком «інь-янь» — це суміш героїну та кокаїну, — пояснює Антон. — Їх поєднання дає зовсім інакший, третій ефект». Шанси у бариги відійти від справ і розпочати спокійне життя не більші, ніж у наркомана «зістрибнути» з голки. І навіть не тому, що хтось із решти учасників цього «бізнесу» його просто так не відпустить. Легкі гроші діють як наркотик — від них дуже важко відмовитися. Не кажучи про випадки, коли драг-дилер також споживає те, що продає.
У звичайній київській квартирі синтезують «допінг Гітлера» О пів на першу ночі, парк, що переходить у ліс. Час і місце наводять на тривожні роздуми. «Часом не на мене чекаєш?» — раптом на моє плече лягає чиясь рука. Поспіхом озираюсь. Переді мною молодий чоловік близько 30 років, він називає себе Андрієм. Гарне пальто, шикарний шкіряний кейс — більше схожий на бізнесмена чи адвоката, ніж на хазяїна великої нарколабораторії. У ній синтезують первітин — штучний наркотик, яким свого часу «лікувався» Адольф Гітлер. «Не передумав? — запитав Андрій. — Ну, тоді ходімо». Десять хвилин пішки, і ми в типовій, на перший погляд, двокімнатній квартирі. Кімната схожа на великий парник, тільки замість огірків-помідорів усюди розставлені великі вазони з коноплями. Кожен турботливо оточений лампами денного освітлення, обігрівачами, дзеркалами для фіксації проміння. Повітря — задушливе, напоєне п’янким, тремтливим запахом цвіту канабісу. Таке враження, що серед зими опинився десь у тропіках. Хазяїн квартири пояснює, що завдяки такому правильному підходу до виробництва йому вдається мати 3–4 врожаї конопель щороку. Що, в свою чергу, дає можливість майже безперебійно постачати товар на ринок оптом. І отримувати чималі прибутки. «Найбільший кайф — це весна та початок літа, — ділиться професійними секретами наркобарон. — Бо ціни на «ґанджу» піднімаються: нового врожаю ще немає, старі запаси майже закінчуються. На простій «траві» не дуже високої якості я роблю шалені гроші. Вистачає на те, щоб потім 2-3 місяці взагалі відпочивати». Але найцікавіше — на кухні. Колби, реторти, спеціальна електрична плитка, безліч склянок із хімічними реактивами і купа іншого приладдя — аж очі розбігаються. Це «вінтовник» — лабораторія з виготовлення синтетичного наркотику первітину, або «вінта», як називають його наркомани. Біля колб порається Сашко. Перший же погляд викриває у ньому хронічного наркомана: великі темні кола навкруги очей, неймовірно збільшені зіниці, хвороблива худорлявість. Сашко — компаньйон хазяїна нарколабораторії, так би мовити, технічний директор «концесії». «Це хімік від Бога, — рекомендує партнера Андрій, коли той виходить на хвильку з лабораторії. — Сашко раз на 2-3 місяці йде у «марафон» десь на кілька тижнів. Але жодного «косяка» ще не було — він же й собі з партії кілька доз забирає». Запитую Андрія, чи він також вживає наркотики. «Ти що, я ж не ідіот! — говорить він з непідробним подивом. — Звісно, будь-який «товар» можу розрізнити на смак, іноді дозволяю собі покурити гарної голландської «трави». Але не більше — цей бізнес робиться тільки на тверезу голову». З цими словами він закурює гламурного вигляду тонку сигаретку з ментолом. Сашко виймає зі скляної колби густу темно-коричневу субстанцію, схожу на палений цукор, перекладає її у скляний продовгуватий фільтр, підсипає якусь речовину. «Це безводний ацетон», — пояснює Сашко, збовтуючи суміш. Темна субстанція перетворюється на білі з рожево-жовтуватим відблиском грудки. Сашко ретельно подрібнює їх ножем. Потім він бере кілька пластикових пляшечок, засипає в них наркотик та ретельно закорковує. У відповідь на мій здивований погляд він каже: «Як не закрию, то буде псуватися. «Вінт» дуже активно взаємодіє з повітрям та водою». Запитую його, чи справді первітин так легко готується? Сашко категорично не погоджується. «Трохи не збовтав, трохи не помішав — і буде жорстокий «передоз», — попереджає «технічний директор». — Або виглядатиме не як справжній «вінт», а як бридкі шмарклі». Раптом із коридору лунає пронизливий дзвінок. Андрій виймає з шафи пакунок з порошком. «Клієнти прийшли», — пояснює він. У коридорі кілька хвилин чути приглушені голоси, потім Андрій повертається з декількома 100-доларовими купюрами в руках. Але це — не останні покупці на сьогодні. Дзвінки у двері в цій квартирі лунають цілодобово.
«Ломка» за ґратами — Мій перший наркотичний досвід — амфетамін, — розповідає 20-річний Денис. — Мене пригостила моя дівчина Ася. Ми вдихали його ніздрями. Так, мені сподобалося. І вам сподобалося б, але пробувати не раджу. Обов’язково захочеться повторити. За кілька місяців я помітив, що звичної дози мені вже не вистачає, щоб отримати той кайф, який відчув першого разу. Одного вечора Ася підвела мене до непримітного чоловіка в чорних окулярах, який тусувався біля барної стійки, і за кілька хвилин у нас у руках опинився пакуночок із героїном. Уперше ми його нюхали, наступного разу ми спробували через шприц. І вже не могли зупинитися. Героїн став нашим постійним супутником. Я себе заспокоював, що нічого страшного в цьому нема — я ж завжди можу припинити. Але з кожним місяцем дози збільшувалися, а насолоди меншало. Я ніяк не міг досягнути того найпершого відчуття щастя. Щось почали нарешті помічати й мої батьки — гроші, які вони мені давали, закінчувалися дуже швидко. Та й все важче було постійно ховати свої поколоті руки та очі вампіра з неймовірно збільшеними зіницями. Гроші швидко скінчилися. Ми продали всі свої речі, все, що можна було продати у батьків, навіть бабусь. Потім позичали у друзів, поки вони не перестали взагалі з нами вітатися. І от настав день, коли варіантів дістати грошей просто не було. Барига навіть слухати не хотів про «зараз безкоштовно, а потім віддам». «Відпрацюєш», — відрізав він. І от я стою з пакунком наркотиків на «точці» і чекаю клієнтів. Раптом мене ззаду охопили сильні руки і повалили на землю. Я не встиг навіть поворухнутися, як у мене на руках клацнули наручники. Вирок — три роки. «Ломка» за ґратами — ви навіть уявити собі не можете, що це таке. Ася померла півтора року тому від передозування. А я ще у в’язниці зарікся більше не торкатися наркотиків. Однак триматися не так легко.
Мовчати про це — гріх Державні органи кажуть про 100–200 тис. наркозалежних. Неурядові експерти називають 800–900 тис. І це тільки власне наркомани. Бо окрім озвученої цифри, є ще страшніша цифра — 5 млн. Саме стільки, за словами експертів, «співзалежних» — тобто тих, хто є родичами та близькими людей, які безпосередньо вживають наркотики. І вони також втягнуті в цю трагедію. До речі, те, що держава не знає навіть приблизної кількості своїх наркозалежних громадян, і є найкращим індикатором ставлення до цієї болючої проблеми. Таке нехтування є прямою загрозою національній безпеці, адже фактично держава просто не знає, що робиться всередині неї. Можна напевне стверджувати, що наркоманія в Україні перебуває у стані епідемії. І мовчати про це — великий гріх.
