Все менше й менше останнім часом проводиться в нашому місті концертів та фестивалів, на яких ми можемо побачити місцевих Леннонів та Плантів, Хендріксів та Пейсів. Складається враження, що немає в Рівному якісної рок— і поп-музики, що всіх цікавить лише бухгалтерія та маркетинг. Але це не зовсім так. Є ще, виявляється, порох у порохівницях, і в цьому можна пересвідчитися, познайомившись із творчістю «останніх з могікан» рівенського хеві-металу Олексієм Фещуком та Сергієм Мациборком — учасниками групи «Extasy».
— Розпочнемо з назви: ви ставите своїм завданням довести слухачів до екстазу? Сергій: Екстаз — це стан найбільшого задоволення: морального чи фізичного. На мою думку, це мета всіх, хто створює музику: або самому отримати задоволення від творчого процесу, або порадувати, а то й довести до екстазу, слухачів. — Чи завжди вдається виконати це надзавдання? Сергій: Це залежить від рівня підготовленості аудиторії. Якщо публіка не зациклюється на старих кліше, а налаштовується на нашу хвилю, сприймає нашу музичну концепцію, тоді це вдається. І чим більша аудиторія, тим легше, — ми скоріше орієнтуємося на стадіон, аніж на нічний клуб. — У чому ж полягає ваша музична концепція? Олексій: Наша музика утворюється двома складовими: роковою і танцювальною. Це сплав стилів — хеві метал, транс, хаус, який взагалі можна назвати одним словом «індастріал». Сергій: Ми ні на кого не орієнтуємося, а прагнемо знайти своє місце, свою нішу. Хочеться, щоб ця музика не була лише «бумс-бумс» з одного боку та «джі-джі» з іншого, а щоб у ній було дещо більше: композиція, техніка виконання тощо. Олексій: Ще можна сказати, що наша музика — це продукт шалених суперечок, в яких проходить наш творчий процес. Адже коли ми робимо запис, наші думки ніколи не збігаються. Внаслідок того, що групу складають лише двоє і не всі партії можливо виконати на концерті одночасно, ми спочатку робимо мінусову фонограму. А вживу на концертах граємо на гітарах. Втім, «фанеру» ми завжди пишемо самі. — Свого часу ви встигли пограти в досить відомих рівенських рок-групах — «Адізілейтор», «Temptation». Розкажіть, як розпочиналось ваше захоплення музикою і що привело до створення «Extasy» — цього досить незвичного проекту. Олексій: Я розпочинав традиційно: з акустичної гітари. Захоплювався творчістю «Г.О.», «Звуков Му». Випадково опинившись на репетиції групи свого товариша, я спробував пограти на клавішах, на гітарі — бачу, щось виходить. Ну і пішло-поїхало. Врешті-решт, мене запросили до «Мертвої зони», а звідти — в «Адізілейтор», у складі якого я посів перше місце на фестивалі «Червона Рута» у 1995 році. Але толку з цього не вийшло: всі розбіглися. Потім були «Temptation», «Барвінок», оновлений «Адізілейтор», але в процесі діяльності ми з Сергієм дійшли висновку, що головна проблема — у кількості учасників, і вирішили залишитися вдвох. Сергій: Кожен учасник групи — це купа проблем: сім’я, робота тощо. Щоправда, якби Андрій Мартиненко не виїхав до Москви, то в нас був би ще «живий» барабанщик, а так я не бачу сьогодні в Рівному барабанщиків, близьких нам за духом... Розпочинав я у групі «Некромантія», з якою грав на відбірковому турі «Рути», після чого мене запросили до «Temptation». У цьому проекті я перебував сім років, а паралельно увійшов до складу оновленого «Адізілейтора». Але група почала розвалюватися, а ми з Олексієм хотіли грати, але дещо іншу музику. І тоді «Адізілейтор» плавно переріс в «Extasy»: перші три речі нового проекту вживу спочатку виконувалися саме «Адізілейтором». — Серед музичної тусовки Рівного ви були відомі, як виконавці музики thrash, brutal death тощо. Чим пояснюється переорієнтація на інший стиль? Можливо, змінилося ваше світосприйняття? Олексій: В принципі, драйв, якого так прагнула молода душа, в нашій музиці залишився. Сергій: Так, специфічні гітарні рифи збереглися, техніка виконання також. У стилях, які ви назвали, нас приваблювала саме гітарна техніка. Що ж стосується текстів «дезових» команд, то вони нас мало цікавили. Втім, хто з психічно нормальних людей може отримувати насолоду від текстів, скажімо, «Cannibal Corpse»? — Але ж назва твоєї першої команди була, як ти казав, «Некромантія»? Сергій: Так, некромантія — це розділ магії, в якому минуле та майбутнє вивчається на мертвяках. Але зважте, що мені тоді було 17 років, і зміст подібних речей мене особливо не цікавив. Це було просто модно. Тексти ж наші вже тоді нічого спільного з «чорнухою» не мали. Олексій: Була тоді така мода: мертвяки, диявол та інша маячня. З віком це минає. — Тема сатанізму і сьогодні має своїх симпатиків... Сергій: Мені вона абсолютно чужа, тому що я — глибоко релігійна людина. Олексій: На мій погляд, популярність цієї теми тримається або на підлітковому інфантилізмі, або на психічних відхиленнях. — Повернімося до творчості. Над чим зараз працює група «Extasy»? Олексій: Здебільшого ми зайняті студійною роботою. Матеріалу вже є на два повноцінні альбоми. До нового року сподіваємося впоратися. Сергій: З концертами ж виступаємо набагато менше, аніж раніше. Хоча музика для нас — хобі, а на хліб заробляємо виконанням елітних євроремонтів, проте ми вже не практикуємо «халявних» виступів: якщо організатори не хочуть платити музикантам гонорарів, то нам на таких концертах робити нема чого. — На який віковий контингент ви орієнтуєтесь? Сергій: Ми просто граємо те, що хочемо. Олексій: Ми не пишемо хітів, навмисно розрахованих на певну публіку, таких як «Шоколадний заєць» наприклад. Наша музика може подобатися і п’ятирічному, і тридцятип’ятирічному, як це вийшло в сім’ї одного з організаторів нашого концерту в Івано-Франківську. Включив він наш диск, щоб вирішити, чи сподобається ця музика публіці. Всі сумніви розвіяла його малолітня дитина, яка в той час сиділа на горщику, а під нашу музику почала пританцьовувати та виражати своє задоволення. Чи треба після цього казати, що концерт вдався? — А як щодо концертної діяльності в рідному місті Рівне? Сергій: За цим пунктом у нас цілковитий вакуум. Є Саша Сірко, який самотужки щось організовує в своєму рок-клубі. Взагалі ж, рівненські музиканти залишаються незатребуваними. На концерти, які організовують на свята, їх не запрошують — туди приїжджають усілякі мало кому цікаві псевдозірки. А публіці просто нема де подітися: що дають, те й слухають. У нас навіть не намагаються вивчати слухацькі запити. Олексій: За великим рахунком шоу-бізнес в Україні існує лише в Києві. Там сидять впливові менеджери та продюсери, і для того, щоб розпочалася «розкрутка», музикантам потрібно їхати саме до них. Але для цього потрібна солідна фінансова підтримка. — Але ж і на місцевому рівні можна проводити концерти, фестивалі, як-от, наприклад, «Тарас Бульба» у Дубно? Сергій: Про цьогорічного «Бульбу» краще не згадувати. З самого початку було відомо, хто стане переможцем. Про що можна казати, якщо перші місця займають музиканти, в яких елементарно не строять гітари. Олексій: У вітчизняному шоу-бізнесі гроші вирішують усе. Народ же отримує тих «зірок», яких йому нав’язують. Лише одиниці з нинішніх українських «зірок» заслуговують поваги через власну майстерність і талант. А взагалі з нашої естради можна лише сміятися, як це і робить Вєрка Сердючка. — Зараз у всіх перед очима карколомний злет «Океану Ельзи». Олексій: Музиканти спочатку повинні навчитися пристойно грати, а вже після цього штурмувати вершину Олімпу. Такі ж групи, як «Океан Ельзи», не виконавши першого завдання, переходять до другого. Втім, популярність залежить від кількості грошей, які в неї вклали. Сергій: Образно кажучи, вклади гроші в мою кицьку Мусю, то й вона буде не менш популярною, аніж Алла Пугачова. — Якою все ж таки бачиться вам перспектива концертного розвитку нашого міста? Чи бачите ви якийсь вихід із ситуації? Олексій: Коли я був у польському місті Люблін, мені дуже сподобалася тамтешня традиція кожних суботи та неділі влаштовувати концерти місцевих і приїжджих музикантів. Ставлять велику сцену, роблять нормальні звук, світло, і музиканти, яким ніхто не платить ані за виступ, ані за проїзд, просто демонструють свою творчість. Так би мовити, звіт про виконану роботу. І головний стимул для музикантів: не осоромитися перед публікою. Про щось подібне могли б подбати і в нас. Сергій: Я думаю, що вкрай необхідне створення громадської організації, в яку б увійшли творчі люди незалежно від віку та виду діяльності і яка б об’єднала творчий потенціал міста та сприяла вирішенню всіх питань, пов’язаних з культурним розвитком нашого краю.
