Минулого тижня вітчизняні ЗМІ облетіла сенсаційна новина: у Житомирській області затриманий американський кілер, уродженець Бердичева, який звинувачується владою США і розшукується Інтерполом за скоєння замовлених убивств, викрадення людей, рекет, інші злочини. Власкору «Сєгодня» вдалося зустрітися із затриманим і поспілкуватися з ним.
Він став свідком убивства Ця історія почалася в 1987 році, коли Женя Ройзман (ім’я та прізвище героя цього матеріалу на його прохання й в інтересах слідства змінені. — Авт.) був ще другокласником. Мати, простий інженер, і батько, вчитель математики, прийняли рішення поїхати з маленького провінційного Бердичева в Штати. Вже в Нью-Йорку, після закінчення 12-річки, він пішов працювати: заснував свою невеличку справу, відкрив крамницю відеопрокату. Часом справи йшли непогано, а часом Женя по два місяці не мав ніякого прибутку. — Я не з того середовища, де доля всіх хлопців — горілка, злочин і в’язниця, — говорить співрозмовник. — У принципі, у Штатах я жив у досить забезпечених умовах. Батько пішов працювати маляром, мати теж не сиділа без діла, і якщо в мене виникала проблема з грошима, батьки допомагали. — Інтерпол та наші правоохоронці вважають і називають вас міжнародним кілером. Чому насправді ви, громадянин США, втекли з Америки? — Хотів би внести принципове уточнення: я не громадянин США, а маю лише вид на проживання. Чому «зірвався» з Америки? Вийшло так, що я виявився свідком вбивства. У 1995 році мої знайомі, скоріше навіть, старші товариші вбили людину. Я не зміг зупинити їх і врятувати її. Нещастя сталося на моїх очах. Злякавшись, я втік з місця події. Пізніше з’ясувалося, що в паніці мої знайомі десь сховали тіло своєї жертви й останки поліція не могла знайти цілих чотири роки. Потім, коли труп все-таки знайшли, я покинув Нью-Йорк.
«Не хочу бути Павликом Морозовим» — Чому поїхали? — Висловлюючись «совковою» мовою, двоє п’яних посварилися з третім і згарячу забрали в нього життя. У вас, на міліцейському слензі, це називається, по-моєму, «битовуха». В Україні або Росії за подібний злочин одержують років по вісім. В Америці ж винних засудили до довічного ув’язнення. Тепер вони відбувають покарання в одній з в’язниць. — А ви яким боком «засвітилися» у цій історії? — Через тиждень після мого відльоту зі США прокурор Нью-Йорка дав санкцію й підписав ордер на мій арешт. А що я міг зробити? На момент злочину мені було 17 років, а моїм знайомим — за 30. Це досить «круті» хлопці, і свідчити проти них було б нерозумно. Крім того, це, повторюю, мої старші товариші і було б непорядно стосовно них ставати другим Павликом Морозовим. Якими б вони не були поганими, донощиком я не стану. Батьки виховували мене правильно.
До речі, про американське правосуддя — Може, було б правильніше все розповісти самому? — Хочете знати, як це робиться в Америці? Спочатку прокурор, а потім суд запропонували моїм знайомим: «Ви зізнаєтеся в скоєному злочині й одержуєте 15 років позбавлення волі». Вони відмовилися признатися. Це довело суд присяжних до визначеної кондиції, й мої старші товариші одержали довічне. В Америці таке трапляється часто. Інший мій знайомий, якого влада Нью-Йорка звинувачували в рекеті, незважаючи на те, що прокурор і суд пропонували йому всього два роки ув’язнення, відмовився брати на себе не скоєний ним злочин і в результаті одержав… 8 років в’язниці. За що?! — Це чимось нагадує торг... — Розумієте, вся ця хвалена американська демократія і не менш розрекламоване американське правосуддя насправді дуже лицемірні. Ідеологія Америки полягає в тому, що людина повинна бути повністю керованою істотою, позбавленою всякої індивідуальності. Якщо тебе в суді в чомусь звинувачують, ти повинен зізнатися в цьому. Навіть якщо нічого подібного не робив. Тоді одержиш мінімальний термін. Але якщо спробуєш захищати себе сам або, не дай Боже, за допомогою адвокатів — вліплять на повну котушку. Мені за те, що не доніс, загрожує 7-8 років позбавлення волі. Зовсім не розумію, за що повинен сидіти у в’язниці такий довгий термін. Я нічого не крав, нікого не вбивав і взагалі не порушував закон. — Звернутися до адвоката не можна? — За те, що він буде захищати мене в суді, я змушений сплачувати йому шалені гроші — від 80 тисяч до 100 тис. доларів. Це, звичайно, вигідно йому, але ніяк не мені. Тобто, повторюся, повернувшись у США і покаявшись перед судом присяжних у тому, чого не робив, я одержу 7-8 років в’язниці. Якщо ж я почну доводити свою невинність, то зароблю і 20, і 30 років. За що?! Чому, якщо якийсь кретин в Америці пропагує доноси в державному масштабі, я повинен через це сидіти за гратами? Те, що я не «настукав» на своїх знайомих, — скоріше моральний, але не кримінальний аспект.
Паспорт за помірною ціною — Ну, добре. Як складалося ваше життя в Україні? — У 2000 році я прилетів сюди й осів у Житомирі. Мені потрібно було легалізуватися. Під своїм паспортом жити не міг, адже розумів, що американське правосуддя через Інтерпол вже оголосило мене в розшук, приписавши для залякування всі мислимі й немислимі злочини. Америка взагалі не любить, коли її «механізми» дають збій і якийсь «гвинтик» виходить з покори. Мені був потрібен фальшивий паспорт. Звісно, я розумів, що йду на порушення українських законів, але в мене не було іншого виходу. — Впевнені в тому, що його не було? — Не дай вам Бог потрапити на моє місце і побувати в моїй шкурі. Це страшно, коли тебе женуть, як вовка. Постійно відчуваєш тиск. Я знав, що перебуваю в міжнародному розшуку. — Ви сказали про фальшивий паспорт. — Так. І я його купив. — Як саме? — За оголошенням у газеті… — Як це — за оголошенням? — А дуже просто. Відкрив рекламну газету, знайшов колонку оголошень і прочитав, що є така послуга — у короткий термін оформити паспорт. За четвертим чи п’ятим телефоном мені погодилися зробити «липу». Як вони там це робили і з чиєю допомогою, не знаю, але через три дні український документ був вже в моїй кишені. — Не секрет, у яку суму він обійшовся? — Чому секрет? У дві з половиною тисячі баксів.
Трудитися, любити дружину і дочку — Що було далі? — Через місяць після приїзду я познайомився із надзвичайною жінкою Регіною, яку покохав. До Нового року вона зробила сюрприз: оголосила про те, що чекає від мене дитину. Новий паспорт допоміг узаконити наші стосунки і дав можливість дитині офіційно мати батька. Сьогодні в нас чудова сім’я, а Діані вже два з половиною роки. — І як, по-вашому, будуть розвиватися події далі? — Якщо Україна проявить милосердя і не видасть мене американцям, хочу залишитися на своїй батьківщині й займатися тут бізнесом. У мене є вантажний автомобіль, мрію відкрити фірму. Буду трудитися, ростити дочку, любити сім’ю. — Але наша влада може прийняти і рішення про депортацію. — Тоді мені, безвинно винуватому, доведеться до глибокої старості просидіти у в’язниці. Але ще раз кажу: на угоду з власною совістю не піду і ні на кого доносити не буду.
Мати теж може постраждати — Хотілося б дізнатися, чому вам інкримінують викрадення людей і вимагання? — Будучи підлітком, я крутився біля старших на вулиці. Чим вони займалися, не знав. Але коли поліція заарештувала відразу 20 осіб за звинуваченням у рекеті й викраденні людей, мені пропонували проходити у цій справі свідком. Я не хотів лізти у все це й відмовився. Як я міг бути до цього причетним у 13-14 років? — Ви опинилися в дивному оточенні. — Бачите, Америка має свою специфіку: емігрантське російське середовище, незважаючи на свою численність, живе досить тісним колом. Там всі знають один одного. Неповнолітні ж віддані самі собі. Це в Україні існують якісь підліткові клуби, кружки — там такого немає. Діти з малих років вчаться мистецтву виживання на вулиці. Звідси й знайомства, і контакти, хлопці бачать, чують, вбирають багато негатива. Це не означає, що всі підряд злочинці, але я ніколи не міг прийняти «стадного інстинкту», змиритися з повальною американською «роботизацією» владою своїх співгромадян, тими ж повсюдним «доносами». Адже звідси недалеко і до елементарної підлості. — З батьками давно зв’язувалися? — Давно. — Чому? — Це може обернутися для них неприємностями. — Тобто? — В Америці є закон: якщо владі стане відомо, що, наприклад, мати, знаючи місцезнаходження сина, не донесла на нього, їй загрожує в’язниця. І термін чималий. Якщо мама допоможе мені шматком хліба або пачкою сигарет, вона одержить до восьми років позбавлення волі. Тому я і не повідомляв їй телефоном, де знаходжуся, що зі мною. Вона, як і батько, не має ніякого права контактувати зі мною. Хоча впевнений: обоє дуже переживають, плачуть. Але це — Америка!
«Моя доля — в руках Бога» — Тепер про вашу затримку в Україні їм напевно стало відомо. — Я не в образі на українські газети, які назвали мене кілером, рекетиром і які звинуватили в усіх смертних гріхах. Деякі ЗМІ прогнозували мені в Америці страту. Ці відомості, наскільки розумію, дала пресі ваша міліція, а їй, у свою чергу, мою історію так піднесли американські поліцейські. Вони обдурили. Я не рекетмен, не вбивця. Моя доля — у руках Бога. — Незабаром закінчується термін вашого утримання в приймальнику-розподільнику. Про що думаєте зараз? — Хочу попросити у своєї Батьківщини одного: зжалитися наді мною, а також долями дружини і дочки. Провести залишок життя в американській в’язниці тільки через те, що я не став донощиком, щонайменше, несправедливо і негуманно.
Від відділу «розслідування» Зумисне не коментуємо розказане Женею Ройзманом, хоча багато чого викликає і подив, і сумнів. Зрозуміло, було б дивно почути визнання: так, мовляв, винуватий, каюся. Яке дивне й порівняння з Павликом Морозовим — навіть на рівні емоцій і спроб героїзувати власну лінію поведінки. Наскільки відомо, у Сполучених Штат уже багато років діє ефективна система захисту свідків. І якщо наш американо-бердичівський кілер справді не причетний до злочинів, які йому «шиють», незрозуміло, чому його лякає перспектива бути допитаним. Можливо, не все так однозначно, як трактує, виправдовуючи себе, громадянин Ройзман? Очевидно, при винесенні рішення про його екстрадицію, якщо така станеться, буде враховуватися і незаконне придбання паспорта вже в Україні. Адже, виходить, громадянин Ройзман мешкав тут на пташиних правах, нелегально... Інформація для роздумів. У 2002-2003 роках працівники УБОЗ МВС України затримали 16 іноземців, оголошених у міжнародний розшук правоохоронними відомствами інших країн, у тому числі по лінії Інтерполу. Підказка від «Сєгодня»: якщо Ройзман такий дорогий для американського правосуддя, наші компетентні органи могли б обміняти його, припустимо, на лідера одеського організованого злочинного угруповання Стоянова, який тривалий час перебуває в нью-йоркській в’язниці.
