Чи знаєте ви, що в обласному бюджеті є спеціальний рахунок, на який надходять благодійні внески в рамках проекту «Зігрій любов’ю дитину»? А про те, що мільйон гривень на цей рахунок передав Таріел Васадзе, а 500 тисяч гривень — Нвер Мхитарян, знаєте? Якщо знали вже чи дізналися щойно, додайте до цих знань інформацію про те, що незабаром рахунок поповниться коштами Дмитра Фірташа, якого переконав це зробити голова Рівненської облдержадміністрації Віктор Матчук. За його словами, переконати Фірташа «дати мільйончик» йому вдалося за тридцять секунд у телефонному режимі.
І що нам робити із цією інформацією? Тішитись за багатодітних батьків, які у вільний від продовження роду час не будуть змушені думати про шматок хліба чи одяг для своїх постійно зростаючих родин? Переповнюватись вдячністю до щедрих багатіїв, які заробляють гроші швидше, ніж розмножуються, і тому можуть допомогти тим, у кого з цією пропорцією не складається? Пишатися Віктором Матчуком, який силою свого авторитету розв’язує гаманці мільярдерів на користь багатодітних сімей? Уявімо, що ми це зробили, подумки радіючи за усіх учасників процесу. Але щось не дає цій радості бути абсолютно щирою. Щось не зовсім правильно у схемі підтримки малозабезпечених, до якої вдається наш обласний керівник за прикладом свого безпосереднього керівника, нашого Президента Віктора Ющенка. У нормальній державі не повинно бути такого. Я маю на увазі і багатодітних, які не мають достатньо грошей, і державних керівників, які випрошують для них гроші, і багатіїв, які невідомо звідки мають такі шалені статки. Давно відомо, чим менше цивілізована країна, тим багатші там багаті, і тим бідніші там бідні. Цивілізовані ж країни вже давно мають таку систему соціального захисту, яка не дасть нікому шалено багатіти, не віддавши частину заробленого тим, хто не здатен заробити на себе. Нічого особливого: гнучка і дієва система оподаткування і така сама гнучка і дієва система розподілу коштів між тими, кому їх не вистачає. Мультимільярдер Білл Гейтс, який своїм розумом заробив на очах у всього світу шалені гроші, заплатив і продовжує платити стільки податків, що на них можуть спокійно грати у баскетбол та співати реп сотні тисяч дітей американських безробітних або тих, хто взагалі ніколи нічим, окрім розмноження, на займався. Як заробили свої гроші наші мільярдери? Згаданий Таріел Васадзе відомий тим, що невідомим шляхом став фактичним господарем автозаводу у Запоріжжі, який до останнього часу ощасливлював нас «Таврією» — найгіршим автомобілями XXI століття. А також займається перепродажем іноземних автомобілів як українських, на чому і заробляє, напевно, шалені гроші. Забув, на чому заробляє шановний Нвер Мхитарян. Точно знаю, що нічого, чим можна було б пишатися і показувати світу, він не створив. А Дмитро Фірташ, окрім напівтаємних махінацій із російським газом ще й нашим рідним «Азотом» володіє. Тим самим «Азотом», який двадцять років не тільки платив нормальну зарплату п’яти тисячам працівників, а ще й побудував у Рівному кілька вулиць житлових будинків, кілька шкіл і дитсадків, палац культури, парк, стадіон. Тепер цей «Азот» у кишені пана Фірташа, який, якщо його добре попросити, дасть мільйончик для багатодітних. А легендам про дармові квартири від «Азоту» вже й діти не вірять. Не могло, кажуть, такого бути. Діти мають рацію. Вони виросли у державі, яка дбає саме про таких як Васадзе, Мхитарян, Фірташ та кількох десятків їм подібних. А потім принизливо випрошує у них мізерну дещицю від шалених надприбутків. Про те, щоб державний механізм не створював передумов для бідності, Президенту та його підлеглим думати немає коли. Вони гроші просять для багатодітних. Як до цього ставитись? Ставати у чергу до мільярдерів із простягнутою рукою, а у вільний від цього час невпинно розмножуватись? Чи працювати, захищаючи плоди своєї праці від всіх цих васадзе, мхитарянів та фірташів? Обираючи таку владу, яка не буде жебрати у тих, хто безсоромно нажився на захопленому загальнонародному майні. Яка зробить можливим чесно заробити багато грошей і неможливим хапати мільярди. На мене могли б образитись багатодітні. Бо ж я словесно зазіхаю на їхніх благодійників. Але вони не образяться. Їм немає коли газети читати. Якби читали, не буди б такими багатодітними.
