Скоріше за все, ми їх разом не побачимо. Щоб у прямому ефірі один проти одного. Ввічливо і коректно. З аргументами і без образ. З програмами і критикою. З цифрами і фактами. З посмішкою і рукостисканням. Чому так? Чому в США кандидати на посаду президента могли спокійно дебатувати по телевізору, а той, хто програв, першим, раніше ніж було оголошено результати, привітав переможця?
Скоріше за все, ми їх разом не побачимо. Щоб у прямому ефірі один проти одного. Ввічливо і коректно. З аргументами і без образ. З програмами і критикою. З цифрами і фактами. З посмішкою і рукостисканням. Чому так? Чому в США кандидати на посаду президента могли спокійно дебатувати по телевізору, а той, хто програв, першим, раніше ніж було оголошено результати, привітав переможця? Відповідь проста. Обидва кандидати в американські президенти працювали і працюють насамперед на Америку, а вже потім на себе. Для них життя не закінчується після поразки на виборах. Від них не втікатимуть до конкурента вчорашні найближчі помічники. У нас же один претендент не хоче дебатів, бо перед ним, бачте, не вибачились. Відмова нехитра і не переконує. Бо ж прекрасно відомо, що Ющенко не буде в Януковича просити вибачення. Ніколи. Бо на такому рівні і в такий момент попросити вибачення — означає програти. В нашій політиці визнавати помилки не прийнято. Робив і говорив одне, завтра робить і говорить протилежне. Без пояснень і вибачень. Палкий соціал-демократ Зінченко раптом «прозрів», перебіг до Ющенка і почав боротися з владою, якій вірно служив. Ще палкіший патріот Чорновіл (той, що Тарасик), який два роки поспіль називав владу «бандитською», раптом прозрів і перебіг до Януковича. І ні той, ні другий, ні будь-хто ще з наших політичних бігунів не просив вибачення і не пояснював нічого. Небажання Януковича дебатувати з Ющенком цілком зрозуміле: страшно. Страшно не тому, що прем’єру нема чого сказати. Одні підвищені пенсії чого варті! Просто нічого подібного у прямому ефірі в нашій історії ще не було. Де гарантія, що один із кандидатів не витримає, і замість поміркованого викладення свого бачення конституційної реформи не назве опонента «козлом», на що той обізве його «зеком»? Подивитись на таке було б цікаво. Але як жити потім з таким Президентом? І все ж таки хочеться побачити їх разом. Порівняти вміння обох кандидатів у президенти поводитися на широкій публіці, зберігати спокій і не втрачати витримки. Про неможливість вибачення я вже згадував. Є такий прийом: запропонувати опоненту принести вибачення в заздалегідь неприйнятній формі. Як зараз пам’ятаю вимогу про вибачення, висунуту до мене колись нинішнім головним ющенківцем області. Я мав написати в газеті, що «уклінно прошу шановного...». Хто ж таке напише? Безвихідь? Навпаки. Не треба вибачатись один перед одним. Треба простити один одного, як закликав нас самі знаєте хто. І все. Після взаємного прощення легко говорити, сперечатися, дискутувати. Бути непримиренними опонентами, залишаючись порядними людьми. Чого нашим кандидатам у президенти щиро бажаю.
