Наступного тижня Господарський суд Рівенщини прийме ухвалу стосовно визнання (чи невизнання) ДП «Укрбурштин» банкрутом. Все йде до того, що підприємство таки визнають банкрутом. Однак його керівництво радить не робити з цього проблеми, оскільки, виявляється, «Укрбурштин» існує ... лише на папері.
Славні сторінки в історію Рівенщини мав вписати «Укрбурштин» — унікальне підприємство в усій Україні. І таки вписав свою сторінку. Бо зараз і годі собі уявити економічний портрет області без цього підприємства. Як же? «Надія та опора промисловості області», «великі надходження до бюджету», «чудовий експортний потенціал» — подібна риторика звучала чи не з усіх високих і не дуже трибун у часи бурштинової лихоманки на Рівенщині. А розпочалась вищеозначена лихоманка ще десять років тому, коли наш земляк, який став Президентом, дав «добро» на будівництво заводу. Здали в експлуатацію «Укрбурштин» вже в 1998-му і з тих пір жодна хоч трохи представницька делегація не минала новозведений будинок на вул. Київській. Ось тоді й почалися проблеми. Власне, вони, ці проблеми, були запрограмовані самим будівництвом. Чомусь тільки через рік після пуску заводу стало зрозуміло, що бурштинова та глутарова кислота, яка виробляється на заводі, нікому не потрібна і нічого, крім збитків, підприємству не принесе. Крім того, міну уповільненої дії у фундамент «Укрбурштину» заклало і Міністерство фінансів, яке виділяло кошти на будівництво заводу і досі не розплатилося із підрядниками. У 2000 році тодішній гендиректор підприємства Микола Григорук говорив про кредиторську заборгованість вже на момент пуску заводу в 7 мільйонів гривень. Власник (Мінфін) дуже швидко забув про своє дітище і залишив його напризволяще, при цьому Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким «Укрбурштин» не можна було приватизовувати, тобто передати підприємство ефективному власнику не було змоги. І відтоді потихеньку завод сповзав у боргову прірву — коли у нього були можливості «вилізти» з боргів, продавши за кордон сировину, дозволу на це підприємство від Мінфіну не отримало. Почалися розмови про те, що «Укрбурштин» хтось свідомо і з розрахунком «опустив», щоб за безцінь купити державну власність, придбавши завод-банкрут. Говорили також, що «Укрбурштин» з самого початку не був потрібний ні області, ні Україні, а потрібний він був лише декільком високопосадовцям задля задоволення їх непомірних амбіцій. Рівенський завод почали «сватати» чи то «київським», чи то «донецьким» фінансово-промисловим групам. — Перед нами постало питання — або ліквідувати підприємство, або розпочати процес банкрутства, — розповідає нинішній гендиректор ДП «Бурштин» Володимир Мединський. — Процедура банкрутства неодмінно тягне за собою продаж майна і погашення за рахунок цього продажу боргів, санацію підприємства, його реструктуризацію. Коротше кажучи, це все могло б затягнутися на невизначений термін. А розпочинати виробництво довелось би (якби довелось) практично з «нуля». У 2001 році Мінфін нарешті відмовляється від свого підприємства і передає його з боргами, звісно, в Державну акціонерну компанію «Українські поліметали». Новий власник тоді ж оголосив про створення дочірнього підприємства — ДП «Бурштин». Таким чином, «Укрбурштин», банківські рахунки якого на той час вже було арештовано податковою інспекцією, залишився «на папері», він повинен відповідати за свої борги, а ДП «Бурштин» розпочало вже з вересня 2001 року бурхливу діяльність. Така маніпуляція дозволила відновити паралізоване виробництво, повернути спеціалістів, підвищити зарплати працівникам. У листопаді ДП «Бурштин» отримує 4,5 мільйона гривень у статутний фонд і частину майна «Укрбурштину». З тих пір щомісячно виробляється продукція на 100 тисяч гривень. Отже, інтереси держави та області ніби не постраждали — ДП «Бурштин» залишилось у державній власності, підприємству дозволили працювати, а безнадійні борги... На те вони й безнадійні, щоб їх не повертати. — Борги «Укрбурштину» до бюджету складають зараз 700 тисяч гривень. Податкова за прострочену заборгованість додала ще 50 відсотків. Тобто загалом — більше мільйона, — повідомив Володимир Мединський, який одночасно є ще й головою ліквідаційної комісії «Укрбурштину». — Продати майно, як ми не намагаємося, нам не вдається — хімічне виробництво, хоч і має велику вартість, але нікому не потрібне, виробничі площі та приміщення теж нікого не цікавлять — вони відносно дорогі та знаходяться на межі міста. Болючою проблемою для людей, які свого часу повірили в «бурштинову казку» керівництва області і прийшли піднімати новий завод, залишається заборгованість із заробітної плати. Фантом «Укрбурштину» заборгував їм цілком реальні гроші — 441 тисячу гривень. — Ми не маємо права, згідно із законодавством, першочергово спрямовувати виручені від продажу майна гроші на виплату заборгованих зарплат, — пояснює пан Мединський.— Ми насамперед повинні розрахуватися з бюджетом. Але якщо Господарський суд вирішить оголосити «Укрбурштин» банкрутом (позов подав Пенсійний фонд, якому підприємство заборгувало 600 тисяч), то зарплату виплатимо першочергово. Так що виходить, рівнянам навіть краще буде, якщо «Укрбурштин» збанкрутує. Зарплатню їм нарешті виплатять, міський бюджет отримає свої гроші від прибуткового податку, Пенсійний фонд — від нарахувань на зарплату, а ДП «Бурштин» тим часом вироблятиме ювелірні вироби і залишатиметься окрасою економіки області. Та, напевне, не все так просто. ДП «Бурштин» за місяць-другий може зупинитися. Причина звичайна — немає сировини. Так-так, в області, де існує єдине родовище бурштину в Україні, звідки щорічно нелегально вивозяться тонни цього мінералу, не вистачає сировини для «Бурштину». — Основним стримулюючим важелем нашого виробництва є кількість та якість сировини, — стверджує Володимир Мединський. — Останнім часом ми працюємо, використовуючи відходи старого виробництва. Дубровицький кар’єр не забезпечує нас належним обсягом сировини. А у Клесові поки що тільки тривають роботи з установки крокуючого екскаватора. За словами директора, зараз можна говорити про збільшення обсягів виробництва удвічі (за чотири місяці цього року вже вироблено продукції на 1,2 мільйона гривень). Необхідно тільки забезпечити «Бурштину» гарантовану сировинну базу і достатність обігових коштів. Купувати ж бурштин Мединський може тільки в держави, не піде ж він на «чорний» ринок, де такого товару чомусь вдосталь...
