Свідком першої перемоги рівненського «Вереса» у чемпіонаті України стали лише кількасот людей, більшість з яких приїхали до Луцька з Рівного. Телевізійну аудиторію цього поєдинку оцінити, на жаль, неможливо — рейтинг трансляцій українського чемпіонату настільки низький, що вони не потрапляють у лінійку вимірів аудиторії. Таким чином, маємо дві новини — добру і не дуже.
Футбол. Чемпіонат України. 5-й тур
«Верес» (Рівне) — «Минай» (Ужгород) — 1:0
Луцьк. Стадіон «Авангард», 650 глядачів
«Верес»: Когут, Солдат, Мірошник, Гончаренко, Немчанінов, Полюлях (Кльоц, 78), Кучеров. Г. Пасич (Дахновський, 86), Є. Пасич (Тимофієнко, 86), Сергійчук (Панасенко, 78), Гегедош (Гечев, 67).
«Минай»: Кучер, Лиховидько, Книш (Гончар, 67), Горін, Матич (Векляк, 67), Кулієв, Кобак (Білоног, 56), Селезньов (Ахмедзаде, 56), Хахльов, Петрусенко, Багайоко (Синьогуб, 67).
Гол: Гегедош, 60.
Добра новина полягає в тому, що «Верес» після не дуже вдалого старту нарешті переміг і перебрався з дна турнірної таблиці до її середини. Оце, власне, і все. Щодо новин не дуже добрих, то їх варто розділити на дві частини — футбольну та навколофутбольну.
Якщо говорити про футбол, то видовище, яке запропонували глядачам «Верес» та «Минай», було, скажемо так, на любителя. Обидві команди впродовж понад дев’яноста хвилин гри старанно не давали грати одна одній. Атаки формальних господарів поля завершувалися зазвичай після другої передачі, яка виявлялась неточною, атаки гостей — після третьої. Інший час займала штовханина між гравцями, суперечки з арбітром, ходіння по полю в очікуванні введення м’яча в гру. Після чого дві-три передачі й знову зіткнення, суперечки, штовханина…
Ми побачили, як два представники «еліти» українського футболу старанно працювали з метою заробити бали до турнірного заліку. Власне гри у футбол було мінімум — за весь матч гравці обох команд спромоглися лише один раз влучити м’ячем у рамку воріт суперника. Це вдалося «Вересу» — Гегедош отримав м’яча після невдалого удару африканського гравця гостей Багайоко і поцілив у нижній кут воріт.
Це сталося дуже вчасно — саме перед цим моментом гості забрали з поля гравця на прізвище Селезньов, який невідомо чим займався на полі, в результаті чого «Минай» грав практично удесятьох. Здавалося, закарпатці могли додати у грі, але цього не сталося. Тому що після забитого рівнянами м’яча все виглядало так, що одна команда хотіла забити, але не могла, а друга і не могла, і не хотіла. Трохи розважив хіба що одинадцятиметровий у ворота «Вереса». Воротар Когут так грізно подивився на нападника гостей, що той перелякався і пробив прямо йому в руки.
Оце, власне, і все про футбол. Це була третя гра «Вереса» у Луцьку, і людей цього разу приїхало ще менше. А чого їхати так далеко, аби дивитися оту штовханину без елементарних зручностей? Бо Млинів, де до цього три сезони грав свої матчі безстадіонний «Верес», виглядав для глядачів просто і привабливо. Їхати недалеко, місця на центральній трибуні, поряд пляж із парком, де можна відпочити та перекусити… А що у Луцьку? Там охочих піти на футбол зустрічають два ряди металевих загорож. Перша на вході до території, друга — між трибунами та полем. Посеред цієї клітки немає жодних зручностей — зі східної трибуни не потрапити до туалету, що на західній. На території поміж загорожами не можна купити навіть води, не кажучи вже про щось інше. Плюс місця для рівнян чомусь відвели просто на сонці, яке палило нещадно. Тож не дивно, що все менше людей мають бажання туди їздити.
Єдиним місцем на стадіоні, яке було вщерть заповнене, була так звана віп-трибуна, де не було де не те що сісти, а навіть стати. Цю трибуну по периметру оточували десь зо два десятки здоровезних охоронців у білих сорочках. Хоча на стадіоні була і поліція, і стюарди, тож потреби у тих здорових бугаях не було жодної. Від кого вони мали охороняти власника «народного» клубу Івана Надєїна та його гостей? У Млинові ніби спокійно без цього обходились?
Що на виході? На словах маємо «народний» клуб із акціями, а на практиці — ще одну українську команду, яка грає винятково для хазяїна та його друзів і гостей. Ніби навмисно робиться все, щоб виглядало саме так. А може, так воно і треба? Може, це такий вплив міста Луцьк, який вже час перейменовувати на «Палицяград», бо у тому Луцьку практично все або належить бізнесмену Палиці, або ним контролюється. Тому на матчі місцевої «Волині» народ вже давно палицею не заженеш.
Залишається лише сподіватись на те, що Рівне — це не Луцьк, що «Верес» врешті почне грати у футбол, що керівники «народного» клубу подумають не лише про власну охорону, а й про уболівальників команди. І тоді все налагодиться!
ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ
