Овочів цьогоріч в області планується зібрати стільки ж, як і торік, а надлишок продати на ярмарках в Рівному, в райцентрах та за межі області. Вирощувати у нас більше, кажуть чиновники від сільського господарства, і не треба. Проблема рік у рік одна й та сама: вирощене ніде зберігати, а нових овочесховищ ніхто не будує.
Урожай овочів загалом очікується на рівні 123% від того, скільки їх потребують споживачі області. Моркви, буряків та капусти мешканці області за рік з'їдають 193 тисячі тонн, ще близько 40 тисяч тонн виробники продають в інші області. У менших обсягах на Рівненщині вирощують цибулю, огірки й помідори. Найбільше у нас споживають картоплі, цьогоріч її очікують зібрати понад мільйон тонн, з яких 920 тисяч тонн буде продано мешканцям області. Вирощують овочі переважно фермерські та особисті селянські господарства. — Щоб допомогти виробникам продати надлишки овочів, ми плануємо провести кілька сільгоспярмарок у Рівному та в районних центрах області, — розповіла перший заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації Надія Переходько. — Як і куди продавати те, що залишиться — справа кожного окремого виробника. Власне, від своїх контрактів на збут кожен сам планує, скільки й чого сіяти-садити. Чи можна вирощувати більше? Напевне, можна, але не треба, оскільки немає якісних складів для зберігання. Вирощувати ми навчилися, а зберегти врожай, на жаль, досі ні. Навесні минулого року перший заступник голови ОДА Анатолій Юхименко обіцяв запровадити в області безкоштовне зберігання вирощених овочів, аби селяни могли продавати їх і навесні. На початку цього року держава пообіцяла фінансову підтримку тим, хто закладе нові сади і побудує нові овочесховища, — з держбюджету мали повернути усі витрачені на це кошти. Делегація від Рівненської області їздила у Білорусь переймати досвід. Але програма не спрацювала, в Рівненській області ніхто не заклав жодного нового саду і не збудував овочесховища. Торік одне збудувала агрофірма "Зоря" для зберігання фруктів зі свого ж саду, цього року ще одне приватне сільгосппідприємство у Березнівському районі, яке теж займається садівництвом, почало будувати собі сховище. — І сховища будувати, і сади закладати у наш час дуже непросто, тому що дорого, — продовжує Надія Переходько. — Навіть виділення й оформлення земельної ділянки, замовлення проектно-кошторисної документації — це проблема, уже не кажучи про сучасні технології. Будівництво нового сховища коштує мільйони, а будувати потрібно власним коштом, і лише після цього за державною програмою підтримки можна отримати відшкодування насправді близько 35% вартості, а не повністю. І кредитів, якими б виробники могли скористатися, банки не дають. Так і в садівництві: закладення нових садів потребує великих капіталовкладень. Можливо, якби був попит на ринку, знайшлися б бізнес-структури, які вклали б гроші і в овочесховища, і в сади. Але ринок насичений, як не українським, то імпортним продуктом.
