Лише місяць минув з того дня, коли від рук збоченця Павла Артемчука загинула восьмирічна Марійка Лупань, як вже інший педофіл Олександр Войтович убив семирічну Юлію Борчимуху. Ця трагедія доводить, що ученицям молодших класів Рівного загрожує реальна небезпека від убивць-педофілів, які полюють на них посеред білого дня.
Семирічну Юлію Борчимуху з Рівного, другокласницю школи №2, мати власноруч вийняла мертвою із зашморгу у понеділок в обідню пору у своїй квартирі на вул.Чорновола, 40. Перша версія — самогубство — була практично відразу відкинута усіма, хто знав дівчинку. Проти самогубства свідчили й обставини смерті Юлії, на які звернули увагу слідчі. За добу міліція затримала того, хто насправді повісив дівчинку — 32-річного Олександра Войтовича, кілька разів засудженого за розбещення неповнолітніх, який нещодавно повернувся з місць позбавлення волі і вже встиг напасти на кількох дітей. Так, у день убивства Войтович побував у іншій квартирі з 11-річною дівчинкою, якій він представився лікарем. Збоченець вже почав було «огляд» дитини, але та почала голосно кричати і кликати на допомогу, що її і врятувало. На жаль, розшукувати небезпечного зловмисника ніхто особливо не поспішав і він продовжив своє «полювання». Нижче подаємо подробиці злочину і його розкриття. Юля, якій 29 травня мало б виповнитися вісім років, була єдиною дитиною у сім’ї 35-річного Миколи, робітника фірми з виробництва пластикових вікон на вулиці Будівельників, та 33-річної Світлани, швачки ательє в районі автовокзалу. Батьки привчили дитину не розмовляти з незнайомими на вулиці, не відчиняти чужим двері у квартиру. Зазвичай, повернувшись зі школи додому, Юля одразу ж телефонувала на роботу до мами. У понеділок вона не зателефонувала. На дзвінки стривоженої матері теж ніхто не відповідав. Вдалося додзвонитись до сусідки, яка на прохання Світлани Борчимухи подивитися, чим займається донька, лише підійшла до відчинених (!) дверей сусідньої квартири і, як стверджує, покликала дівчинку, не заходячи всередину. Мати тим часом телефонувала до школи. Анжеліка Калиновська, класовод школи №2: — О 12.05 закінчився останній четвертий урок. Юля перевзулась, перевдягнулась і хвилин за десять пішла додому. Близько другої години до мене зателефонувала з мобільного мати дитини та запитала, чи я не затримала часом її в школі, чи немає якогось додаткового уроку. Я відповіла, що всі дітки вже давно розійшлися. Через кілька хвилин мати зателефонувала знову, що вже біжить додому. А за якийсь час і третій дзвінок з приголомшливим: «Донечка висить на дверях у спальні у зашморгу, я її знімаю, але вона вже холодна. Я викликаю «швидку»... З членом батьківського комітету, який на той час був у школі, ми одразу поїхали туди. Двері в квартиру відчинив батько, дитина вже лежала на ліжечку, мама сиділа поряд, примовляла до неї. Мені ж сказала: «Анжеліко Вікторівно, ми позичили чималу суму грошей, невже в цьому причина?». Але я на ці слова навіть уваги не звернула, бо, як і мати, до останньої хвилини не вірила, що Юля вже мертва, сподівалася, що лікарі «швидкої», які одразу ж за мною приїхали, її відкачають... Ввечері мати Юлі мені повідомила, що з квартири зникли кількасот гривень та обручка чоловіка... У самогубство Юлі я ніколи не повірю. Дівчинка була дуже хороша, спокійна та врівноважена, зі всіма товаришувала, ніколи ні з ким не сварилась. Щодо поведінки та навчання до неї також не було жодних зауважень — розумна, здібна та слухняна дитина. У понеділок поводилась у школі як завжди. Виходила до дошки, гарно пояснила розв’язок прикладу... Тим часом міліція попервах насправді розглядала передусім версію самогубства дитини. Причини допускали різні, основні з них: через конфлікт удома чи в школі, припускали також, що дівчинку перестріли на вулиці цигани і видурили у неї гроші та обручку, а вона взяла та й повісилась... І наступного дня міліція продовжувала дотримуватись версії про самогубство. Андрій Нагорний, директор школи №2: — Такого бути не могло, щоб семирічна дитина прив’язала до ручки дверей шнурок, перекинула його через верх на другий бік і там повісилась, не могла вона придумати такий складний натяжний механізм. А перед цим ще й відрізала кусок потрібної довжини, а решту мотка поклала на дивані! І шнурка такого, як сказали батьки, в оселі не було. Тобто виходить, що дівчинка по дорозі зі школи додому зайшла в якийсь господарський магазин і спеціально купила той шнурок, маючи на меті повіситись? Та цілковитий абсурд це все! Тим більше, гроші й вироби із золота з квартири пропали. А ще сусідка згадала, що чула якийсь шум, крик. Міліціонери кажуть, що це міг бути передсмертний писк дитини, коли табуретка з-під ніг впала, але який писк може бути у випадку повішення, хіба що хрип? Працівники міліції опитали класного керівника, вчителя музики та фізкультури, перевірили журнали. Проговорились, що у щоденнику дитини, не у шкільному, а з тих, які зазвичай дівчатка заводять, щоб різні привітання-побажання записувати, є дивний запис, датований 25 січня: «Боже, як мені пережити цей день». Але якщо фраза така, як переповідають слідчі, то вона не характерна для мислення семирічної дитини, не могла вона сама її так сформулювати. Крім того, невідомо, чи запис був зроблений дитиною саме в неділю, а не пізніше, і не під чиюсь диктовку. Бо чому б тоді в понеділок у школі дитина поводилась цілком нормально, була веселою та життєрадісною? З оцінками теж все гаразд, Юля була майже відмінницею, за 12-бальної системи нижче «9» ніколи не отримувала, а це по-колишньому «чотири з плюсом». Жодних зауважень від вчителя також не мала. Та й діти в класі всі дуже дружні, не конфліктують між собою. Класний керівник також дуже душевна та досвідчена, з тих, що повністю віддаються дітям. Тому мама дівчинки й зателефонувала їй про нещастя одразу, можливо, шукала якогось порятунку, поради... Наступного дня ще до початку занять до школи прийшло чимало батьків однокласників Юлі, які спочатку були проти того, щоб слідчі зустрічалися з їхніми дітьми аби травмуючи їхню психіку. Лише після того, як батьків запевнили, що розмови з дітьми будуть максимально коректними, відбулася розмова у присутності батьків та психологів. Один з однокласників дівчинки, який живе в тому ж районі, згадав, що перед своїм під’їздом вона стояла поряд з якимось дядьком... Микола Борчимуха, батько Юлії: — Не було нічого такого, від чого б наша донька сама повісилась, і в сім’ї не було жодних конфліктів, і в школі в дитини все було гаразд. А ще шнурка такого вдома у нас не було, та й вузли... Навіть я б навряд чи такі зав’язав, не те що семирічна дитина. Знову ж таки шнур телефону був витягнутий. Юля сама приходила зі школи, відкривала квартиру своїм ключем, одразу телефонувала на роботу дружині... З того, що мені довелось почути, взагалі багато не відповідає дійсності. Ніяких грошей ми ні в кого не позичали, мали певну суму власних заощаджень у квартирі. Зникли ж з оселі 600 гривень та моя золота обручка. Я так розумію, донька сама їх віддала тому, хто якимось чином услід за нею в квартиру заскочив. Бо сусідка знизу розповіла, що чула, як дитина бігла по коридору в під’їзді та кричала, але не надала цьому значення... Того ж дня по обіді начальник УМВСУ в Рівненській області генерал Ярослав Голомша повідомив: — Юлію Борчимуху таки справді вбили, підозрюваного затримано, у нього вилучено речові докази і він дає покази слідчим. Як стало відомо, Олександр Войтович вже був тричі засуджений. Вперше Рівненський міський суд засудив його умовно за розбещення неповнолітніх. Другий умовний строк цей же суд дав йому за крадіжку. І втретє вже Гощанський суд засудив Войтовича за крадіжку на шість років. Відбувши у колонії в Рафалівці чотири роки, злочинець був звільнений умовно-достроково... Наступного дня після вбивства Юлії Борчимухи його затримав міліцейський патруль за прикметами, які вказала дівчинка з вулиці Студентської. Він вештався неподалік школи №11 з боку вулиці Відінської. Не можемо не розповісти й ще одну версію. Одна з працівниць школи №11 сказала нам, що має великий сумнів у тому, що затримали справді того, хто намагався скривдити дитину на вул. Студентській і повісив дитину на вул. Чорновола, а не когось іншого, задля якнайшвидшого «розкриття злочину»: — Можливо, це просто збіг обставин, але у вівторок післяобідньої пори наші колишні випускники затримали біля школи чоловіка, схожого на волоцюгу, який чіплявся до учнів молодших класів. Коли викликали міліціонерів, вони приїхали та забрали того чоловіка. Але якщо це саме йому «прималювали» намір зґвалтувати одну дитину та вбивство іншої, то щось тут не сходиться. Наші учні казали, що чоловік лише хотів забрати в них гроші, мобільні, але аж ніяк не чіплявся з непристойними домаганнями. Сумніваються у причетності Олександра Войтовича до вбивства семирічної школярки його сусіди з вулиці Дворецької, де він колись жив: — Пам’ятаємо його, був дуже славний і красивий, чорнявий хлопчина, прислуговував у церкві в Тинному, на священика хотів вивчитись. Але зійшовся з однією з наших місцевих, і хоча дитина в них народилася, запивала сильно та жінка. Сашко спершу тримався, а потім і собі до горілки потягнувся, а згодом і в тюрму за крадіжку потрапив. Його жінка собі другого знайшла, то він після колонії тут і не з’являвся, кажуть люди, десь на вулиці Павлюченка його нещодавно бачили. Сумніви у тому, що саме затриманий міліцією Олександр Войтович убив маленьку Юлю, можуть бути навіяні й ще однією підозрілою обставиною. Павло Артемчук, затриманий наприкінці грудня за підозрою у вбивстві Марійки Лупань, помер у камері слідчого ізолятора за обставин, про які вже ніхто і ніколи не довідається. Нагадаємо, що в нашій публікації від 25 грудня минулого року, де йшлося про смерть Марійки Лупань, окрім подробиць злочину, було зазначено: «Можливо, цього не сталося б, якби сусіди знали, що в їхньому під’їзді живе педофіл, і попередили б дітей про небезпеку. То може, дільничним варто хоча б повідомити населення про потенційних злочинців, які мешкають поруч з ними? А може, через стіну з вами чи поверхом вище живе людина, яка вже скоїла злочин? Щось же треба робити, якось захищатися, якщо діти не можуть дійти живими додому зі школи!». На жаль, ніхто до нас тоді не прислухався, і ще один нелюд скоїв жахливе убивство. Скільки ще таких артемчуків та войтовичів залишилося серед нас? Може, варто хоча б визначити потенційних педофілів із числа засуджених раніше і взяти їх на облік?
