Світ змінюється на очах. Те, що колись хвилювало, обурювало, змушувало до дії, сьогодні не зачіпає аніскільки. Ну хто, скажіть, знав, що десь під Дніпропетровськом у надрах одного із місцевих металургійних комбінатів робітники оголосили голодування. Не просто так, а з вимогою виплатити їм зарплату за вісімнадцять відпрацьованих місяців.
Світ змінюється на очах. Те, що колись хвилювало, обурювало, змушувало до дії, сьогодні не зачіпає аніскільки. Ну хто, скажіть, знав, що десь під Дніпропетровськом у надрах одного із місцевих металургійних комбінатів робітники оголосили голодування. Не просто так, а з вимогою виплатити їм зарплату за вісімнадцять відпрацьованих місяців. За повідомленнями, що просочилися крізь потік інформації з життя голлівудських кінозірок, французьких фотомоделей та російського президента, голодуючих металургів на десятий день почали забирати у реанімацію і лише тоді зарплата була виплачена. Не комбінатом, а Мінфіном за особистим розпорядженням Кучми. А якби Кучма не дізнався про це, задивившись на вітчизняні випуски теленовин, де є новини звідусіль, окрім України? Повмирали б протестуючі металурги? Я чому так ставлю питання, бо мені цікаво, чим ці люди харчувалися вісімнадцять місяців до того. Бо ж металургійний комбінат — це вам не ательє індпошиву собачих жилеток. Там сила потрібна, а де її взяти, коли півтора року зарплати немає? Щось тут не сходиться. Або ті протестуючі мали повмирати з голоду ще позаторік, або вони працювали ще десь, або сам меткомбінат не діяв. Про все це нам не розповідають. У стрічках новин знову ті ж самі жертви терактів за кордоном, палестинські борці за свободу і наш найкращий на землі прем’єр-міністр. Не їхати ж самому до Дніпропетровська перевіряти стан здоров’я голодуючих або спостерігати, як вони витрачатимуть нарешті одержану зарплату за півтора року. Не те щоб їхати далеко, а страшно: хто знає, на що здатні люди, які вісімнадцять місяців вирішували питання голодувати на знак протесту чи ні. Невідомо, яку реакцію викличе у них гість, справно заряджений тещиним борщем. І так зрозуміло, що як засіб ефективного протесту голодування себе вичерпало. На це не те що не зважають, а навіть закликають менше їсти. Так і каже в телевізорі опухлий з голоду священнослужитель, що піст зараз. Що їсти не можна ні м’яса, ні риби, ні яєць, ні сметани. На що народ відповідає штурмом м’ясних павільйонів і ковбасних відділів. На запас, певно, беруть, щоб після Великодня з’їсти. А є ж іще лікувальне голодування. Яке, як стверджують фахівці, позбавляє від всіх існуючих хвороб, очищує тіло і душу, просвітлює мозок і оновлює почуття. Хіба не приємна перспектива — досягти цієї благодаті, причому абсолютно безплатно. Підозрюю, що наше керівництво було б зовсім не проти, аби всі ми разом очистились через голодування. А що? Народ оновиться, якщо виживе. А тим часом зерно можна на експорт загнати все, а не половину, як торік. Вголос про це не говорять. Навпаки, в Донецьку обіцяють всім пенсіонерам і малозабезпеченим підвищити пенсії та зарплати до так званого «прожиткового мінімуму». Розвивається життя — колись незабутній Павло Лазаренко перед виборами доплачував пенсіонерам у Дніпропетровську по двадцять гривень. Аж до самих виборів. Тепер двадцяткою не обійдешся, особливо у Донецьку. Шкода, що у нас ніхто нічого не обіцяє. Може тому, що вже знаємо, за кого віддамо наші голоси за півроку. Хто проти, нехай протестує. Тільки бажано протестувати цивілізовано. Наприклад, регулярно обідати на честь певного кандидата у Президенти. Не просто харчі споживати, а політично! Навряд чи це кому допоможе, але ви самі гарантовано будете ситими. Їсти ж бо краще, ніж голодувати. Заперечень, гадаю, не буде.
