За активного сприяння влади напередодні Дня вчителя у Рівному постали дві монументальні споруди. Різні за формою і змістом, але поєднані вчителькою за фахом та водночас чиновником за посадою, заступником міського голови Світланою Богатирчук-Кривко. Спорудженню одного пам’ятника вона сприяла і навіть відкрила, а скульптора іншого надихнула своїм образом.
У середу передвечірньої пори навпроти Рівенської української гімназії та школи-ліцею №2, розташованих на вулиці 24 Серпня, було велелюдно та урочисто. Родинна організація, згуртована рівнянином Андрієм Лимичем, відкривала свій черговий родинний знак. Нагадаємо читачам, що до цього рід Лимичів, який начебто досліджений до 12 коліна та об’єднує на сьогодні 2 тисячі людей з 17 областей України, вже спорудив два родинних знаки — на Львівщині та Вінничині. Дійшла черга й до Рівного.
Головний художник міста Леонід Закревський прислухався до побажань Лимичів і вималював саме такий знак, який вони хотіли. В основі вписаний в коло трикутник, а вище — зрізана піраміда з купою каміння всередині. Над камінням лаконічний напис: «Час розкидати каміння — час каміння громадити».
Разом з Андрієм Лимичем честь відкривати пам’ятний знак випала заступнику міського голови Світлані Богатирчук-Кривко. За її словами, міська влада підтримала ініціативу Лимичів, виділила землю та допомогла упорядкувати територію.
— А чому саме Лимичам, і чому саме біля двох навчальних закладів? — запитує пані Богатирчук-Кривко. — Та тому, що вони першими в Україні так зайнялися своїм родоводом. І всім нам варто брати приклад. У часи глобалізму, коли зникають і маленькі народи, і цілі держави, започаткована Лимичами справа дуже актуальна. Об’єднання родин — це об’єднання нації, її розвиток, лише так ми матимемо багату і квітучу державу...
Що ж, нехай пам’ятник стоїть на довгі віки. Тим паче, що його форми хоч і дещо незрозумілі, але цілком пристойні. Це до того, що раптом Лимичі захотіли б встановити навпроти двох шкіл аналог свого карпатського «Корінь роду Лимич», в якому, окрім кількаметрового фалічного символа, мало хто щось і вбачає, а влада взяла б і активно їх підтримала. Натомість рівенським дітям залишається лише сопіти за шкільними партами над своїм генеалогічним деревом, а не задивлятися на наочне об’ємне втілення того, завдяки чому те дерево розростається.
А можливо, колись і самі ці діти захочуть стати вчителями. Полетять, як ті ластівки, хоча б у той-таки педінститут, навпроти головного корпусу якого встановлено пам’ятник першій вчительці, який урочисто відкриватимуть сьогодні. У рамці, яка символізує чи то вікно, чи то двері, стоїть молода жінка і випускає з рук пташок. Чи варто й розтлумачувати, що жінка — це вчителька, а пташки — її школярі-вихованці, які летять у самостійне життя. Рівенський скульптор Микола Сівак працював над пам’ятником півроку. Можливо, зваяв би його і скоріше, якби мав конкретну натуру, а не розпливчастий уособлений образ.
— Між тим, ідея взяти за основу пам’ятника якусь конкретну людину таки була, — розповідає скульптор. — Зокрема, чи відому в педагогічних колах Світлану Богатирчук-Кривко, чи одну з пересічних «маріванівних». Але, зрештою, вирішили-таки не зупинятися на конкретному образі. Адже виліпиш «маріванівну», а її колега «марвасилівна» візьме й образиться, чому, мовляв, не я?
Втім, видається, що світлий образ вчительки Богатирчук в уяві скульптора таки повністю не розвіявся. Бронзова вчителька зачіскою, класично-елегантним покроєм одежі, рисами обличчя багато в чому схожа на пані Світлану.
Між тим, живий прообраз бронзової вчительки цікавив не лише скульпторів. На засіданні бюджетної комісії облради, коли йшлося про виділення 80 тисяч гривень на спорудження пам’ятника, було весело. Як подейкують, чи то голова Гощанської райдержадміністрації Юрій Благодир, чи то хтось інший з депутатів запитав, скільки ж років тій вчительці, хто вона така і чим знаменита, що заслуговує увіковічнення у вигляді пам’ятника, і за такі гроші. А коли стало відомо, що образ вчительки узагальнений та не прив’язаний до жодної конкретної особи, цікавий депутат розчарувався. Що не можна буде зрівняти живі форми з бронзовими, зрештою, не можна буде прикинути, чи всі гроші виліплені-витрачені на пам’ятник чи ні?
