Проблеми, що склалися у Рівенській філармонії внаслідок конфлікту між диригентом камерного оркестру Петром Товстухою та директором філармонії Святославом Мельничуком, вже неодноразово знаходили відгуки і в обох сторін конфлікту, і в наших читачів. Тепер настав час дізнатися про думку самих музикантів камерного оркестру, які надіслали у редакцію листа.
Кілька останніх сезонів стали кульмінацією в історії нашого оркестру: рівенським слухачам ми запропонували десятки цікавих та різноманітних програм симфонічної та камерної музики. Тільки за останній рік оркестр підготував 25 (!) нових програм, взяв участь у 4-х міжнародних музичних фестивалях, записав 3 CD, здійснив гастролі до Франції. До участі у програмах оркестру були запрошені солісти та диригенти з Києва, Одеси, Львова, а також з Іспанії, Німеччини, Франції. Чим же невигідний став дирекції філармонії такий диригент камерного оркестру, який сам визначає художню стратегію свого колективу, планує сезони, бере на себе ввесь тягар організаційних питань, знаходить спонсорів? Пан Мельничук повів себе негідно, описуючи суть конфлікту в жовтневому числі «РВ». З його слів складалося враження, начебто диригент вимагав у нього гроші для себе (!), тоді як П.Товстуха відстоював наші права! Наступні кроки нашого директора теж не характеризують його як мудрого та далекоглядного керівника, що вболіває за концертну діяльність філармонії. С.Ф.Мельничук видав наказ (№ 118 від 12 листопада), в якому П. Товстусі забороняється запрошувати сторонніх виконавців. Цей же наказ містить розпорядження проводити концерти зі старими програмами. І ось наш оркестр зажив життям, про яке тільки мріяти сірим нездарам: другий місяць ми граємо одну і ту саму програму (з невеликими варіантами) надцять разів. Оце життя! Ніяких додаткових видатків, і квартальна норма виконана! Робота — не бий лежачого... Тільки чого ж так сумно та нудно стало?! За останні два-три місяці ми наочно побачили, яке саме концертне життя бачить для нашого оркестру директор філармонії. Ми не хочемо йти за організатором, який ставить перед собою і музикантами лише примітивні цілі. Прикро, що цілком справедливі докори П. Товстухи на адресу адміністрації філармонії викликали у відповідь не тверезий аналіз ситуації, а навмисне перекручення фактів та тенденційне подання інформації. Ось наприклад, всупереч істині, Мельничук стверджує, що конфлікт з Петром Товстухою — перший у практиці його роботи . Послухаємо, що каже диригент Юрій Скрипник, який керував оркестром у 1995-96 роках: «Можна сказати, що оркестр існував не завдяки дирекції, а всупереч їй. Мої стосунки з директором філармонії були стосунками начальника і підлеглого, з постійним приниженням останнього. За час мого керування оркестром філармонія не зробила жодної афіші — вони або писалися від руки, або друкувалися мною на комп’ютері за власний рахунок». А від Юрія Галатенка (керував оркестром у 1996-98 роках) ми отримали з Чехії такий лист: «Можу підтвердити, що з директором мені працювалося дуже складно. Постійне втручання в репертуарну політику, недотримання обіцянок, нескінчені «проблеми» з грішми — все це отруювало життя і оркестру, і мені». Отже, одні й ті ж проблеми у Рівенській філармонії назрівали роками. Суть теперішнього конфлікту між директором С. Мельничуком та диригентом П. Товстухою виходить за рамки особистого несприйняття і взаємних претензій. Це різний погляд на розвиток музичної культури і концертної практики. Досвід нашого оркестру доводить, що створити насичені, змістовні музичні сезони, навіть за наявних фінансових умов, можливо. Але нам потрібен новий директор філармонії — людина сучасного мислення, керівник-однодумець, який надаватиме пріоритети концертній, а не господарській діяльності.
